Останній спадок. Андрій Новік

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пив відтоді, як спустилися в караоке. У нас з Іриною добре розвинуте відчуття міри. Ну, а Михайлівна як порожній бак із діркою на дні – лий-лий, а по вінця ніяк не наповниться.

      – Чому ви не зупинили нас?

      – Я ж вам не батько. Ви всі дорослі люди. – Віктор Петрович, усміхаючись, продовжив: – Тоді заграла повільна музика, і дівчина в червоному (та сама красуня) запросила нашого хлопа на білий танець, Ірина – тебе, ну а ми з Михайлівною залишилися за столиком. Перед наступною піснею Ірина побігла в туалет і пропустила найцікавіше. Під Confessa Челентано Юра почав опускати руки з плечей дівчини до талії й нижче. Дівчина відмахувалася, на що нагодився її здоровило. Направду, – вусань напнув груди й добряче поплескав себе по животі, – такого мужлана я ще не бачив. Він схопив дівчину за руку та поволік за собою, вигукуючи якісь матюки. А ти, розумнику, – він указав пальцем на Юрія, – почав відповідати. Куди там, ще й побіг навздогін. Той, не довго думаючи, облишив дівчину, розвернувся і… Що далі було…

      Віктор Петрович аж прицмокнув язиком і похитав головою з боку в бік. Його брови нагадували малих непосид, які стрибають то вгору, то вниз. Ще трохи – і вони б узагалі вилетіли з обличчя.

      – Результат на лице.

      – Найцікавіше було попереду. Далібор скочив захищати нашого мачо, зацідивши здорованеві кулаком у горло, а потім – у лоб. Чіткими прямими ударами. На ту катавасію відразу прибігла охорона й узялася нас випроваджувати. Не знаю, що відбувалося далі, бо вивели мене першим: столик стояв одразу біля виходу. За мною на подвір’ї опинилися Михайлівна й Ірина. Згодом виштовхали й Юру, а от тебе, Даліборе, ми не бачили хвилин із десять.

      – Що я там робив?

      – Спершу я подумав, що ти затримався, аби все владнати, та щойно зібрався зайти досередини, як звідти з’явилося двоє охоронців і, шарпаючи за сорочку, викинули тебе на вулицю, мов ганчірку. Наступного дня я зайшов до «Медіавалю», аби якось перепросити або хоча б дізнатися, що сталося тоді всередині, однак вхід мені перегородив адміністратор, який заявив, що нам «Медіаваль» тепер відвідувати заборонено. Нам пощастило, що вони не викликали поліцію. Даліборе, ти не покращував там ситуацію, а, навпаки, п’яний, із заплющеними очима ліз дубасити охоронців.

      – Я?!

      Мозок відмовлявся вірити в почуте. Це розіграш?! Одначе Петрович мав доволі серйозний вигляд. Та й біль у нозі й порвана сорочка вказували на реальність сутички. Окрім усього, я здогадувався про зміни своєї поведінки під впливом алкоголю. Але чому я зірвався, захищаючи ледь знайомого хлопця?

      – Не хвилюйся, паб ми знайдемо інший. Їх багато в нашому місті.

      – Мені дуже соромно. – Я схилив голову, важко добираючи потрібні слова. У той момент земля просто-таки тікала з-під ніг. – Вибачте, я… Якщо можу чимось загладити свою провину…

      – Припини вибачатися, – перебив мене помахом руки завкафедри. – Усе нормально. Було весело. Таких гулянок ми ще не бачили. Ха-ха-ха.

      – Це точно. – На обличчі сумного Юрія з’явилася стримана усмішка. – Якщо ти наваляв СКАЧАТЬ