Останній спадок. Андрій Новік

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ стара, – не знаю, чи й знайдеться хтось, вартий такої гарячої жінки.

      – Справді, – погодився Віктор Петрович. – Проти таких фактів не попреш.

      За спиною голосно рипнули двері. До приміщення повільно, ледве переставляючи ноги, вповз Юрій. Усмішки на наших обличчях умить змінилися співчуттям. Той підійшов до столу, лівою рукою тримаючись за око. Нічого не кажучи, ухопив одне печиво й закинув собі до рота. Після того розвернувся й потупцяв у протилежний від нас бік.

      – Усе гаразд, мужиче?

      У відповідь лише нерозбірливе бурчання. Хлопець упав за свій стіл і заховав голову поміж пліч. Ми мовчки перезирнулися, мов очікували одне від одного на якісь дії.

      – Юро, усе добре? – Я не розумів, чому Віктор Петрович хитро посміюється. – Ірино, ти знаєш, що сталось у тому пабі?

      – Приблизно. Я тоді покинула вас на хвильку, а коли повернулась… Загалом останнє, що бачила, то це те, як танцювали повільний танець, а він, – вона вказала пальцем на Юрія, – запросив красуню з-за сусіднього столика.

      – Ну й що тут такого?

      – Даліборе, вона сиділа з отакенним здоровилом. – Ірина широко розвела руки. – Юрій йому в пуп дихав.

      – Он воно що, – повільно протягнув я, розставляючи в голові все на свої місця. – Що ж, що було далі, не важко здогадатись. Юрку, ану покажи око.

      На моє прохання той показав середній палець. Ми всі підвелися й підступили до хлопця.

      – Ніколи в житті більше з вами нікуди не піду. – На стіл крапнула слина. Хлопець нагадував немовля під час серотонінового провалу32.

      – Щоразу так кажеш, – відрізав Віктор Петрович, – і однаково не можеш всидіти вдома.

      – Що там було?

      – Покажи. – Ірина наблизилася й обережно забрала Юрієву руку з ока. – Здається, дехто має тиждень вихідних. – Велика синя гематома, посічена тонкими червоними судинами, як суха пустеля тріщинами, забезпечила хлопця кількома вихідними (працювати зі студентами з отакою мармизою просто неможливо).

      – Ха-ха, як смішно! – жовчно кинув постраждалий і, знову затуливши око, бухнувся головою на стіл.

      – Холодне прикласти? – Ірина єдина виявляла турботу.

      – Груди приклади. Думаю, вони більше допоможуть.

      – На жаль, тільки за записом. А от прохолодна ложка завжди вільна.

      – Учора цілий день прикладав. Допомогло, як бачиш. Майже не видно. – Хлопець провів у повітрі навколо гематоми пальцем.

      Лише Віктор Петрович задоволено посміювався та потирав руки в очікуванні розповісти, що ж сталося.

      – Так, ну то просвітіть нас нарешті, – тепер упевненіше вимагав я у вусаня.

      – А що тут розказувати? – розвів він руками. – Що можна розказувати, як через тебе, Даліборе, нам тепер до того пабу зась!

      – Що?!

      Я опинився на перехресному вогні питальних і водночас недовірливих поглядів. Дике сум’яття вкрило моє тіло дрібними пухирцями, спричиняючи легке запаморочення. СКАЧАТЬ