Моя неймовірна подруга. Элена Ферранте

Чтение книги онлайн.

      – Я – ні.

      – Альфó, це ти взяв?

      Почувся сміх.

      Ліла повторила вперто, не знаю, звідки в неї бралася та сміливість:

      – Це ви їх взяли, ми вас бачили.

      На якусь мить запанувала тиша.

      – Ви – тобто я? – запитав дон Акілле.

      – Так, ви. І запхали їх до своєї чорної торби.

      Чоловік, почувши останні слова Ліли, спересердя спохмурнів.

      Мені самій не вірилося, що ми були там, перед доном

      Акілле, і що Ліла розмовляла з ним таким тоном. Він здивовано витріщився на неї, а в глибині квартири виднілися Альфонсо, Стефано, Пінучча та донна Марія, яка накривала стіл для вечері. Мені не вірилося, що він був звичайним чоловіком – низеньким, трохи лисим, дещо непропорційним – але ж звичайним. Отож я все чекала, що він у будь-яку мить перетвориться на чудовисько.

      Дон Акілле повторив, немов не розуміючи, про що йдеться:

      – Я забрав ваших ляльок і поклав собі у чорну торбу?

      Мені здалося, що він вже більше не сердився, а немовби образився, немов отримав підтвердження чогось такого, про що вже знав раніше. Він пробурчав щось на діалекті, я не зрозуміла. Марія гукнула:

      – Акі, вечеря на столі!

      – Іду.

      Дон Акілле поліз великою, широкою рукою до задньої кишені штанів. Ми ще міцніше стиснули долоні одна одної, чекаючи, що він от-от витягне звідти ніж. Але він дістав гаманець, відкрив його, заглянув усередину і простягнув Лілі гроші, не пам’ятаю вже, скільки.

      – Ось, нате, купіть собі ляльок, – сказав він.

      Ліла вхопила ті гроші й потягнула мене вниз сходами. А він перехилився через поручні східців і гукнув нам услід:

      – І запам’ятайте, що то я вам їх подарував!

      Не підводячи голови, щоб не впасти на східцях, я відповіла чистою італійською мовою:

      – Доброго вам вечора і смачного!

      15

      Ми з Джильйолою Спаньйоло відразу після Великодня почали ходити на додаткові заняття до вчительки додому, щоб підготуватися до вступного іспиту. Учителька жила якраз біля приходської церкви Святого Сімейства, вікна її дому виходили на сквер, за яким виднілися поля, а за ними – опори залізничної колії. Джильйола проходила під вікнами мого будинку і кликала мене. Я вже чекала на неї, і відразу виходила. Мені дуже подобалися ті приватні уроки, здається, двічі на тиждень. Вчителька наприкінці занять пригощала нас сухим печивом та газованкою.

      Ліла ні разу не прийшла, її батьки відмовилися платити вчительці. Але вона постійно повторювала мені – бо ми вже стали близькими подругами, – що все одно складе той іспит і вчитиметься у середній школі в одному класі зі мною.

      – А підручники?

      – Ти мені позичиш.

      Тим часом на ті гроші від дона Акілле Ліла купила роман «Маленькі жінки»4. Вона вирішила купити саме його, бо вже його знала, і він їй дуже подобався. У четвертому класі вчителька Олів’єро давала нам, найкращим СКАЧАТЬ