Моя неймовірна подруга. Элена Ферранте

Чтение книги онлайн.

      – Передай Черулло, що вона краще б готувалася до випускного екзамену, аніж витрачала так безглуздо час.

      Хоча Лілину книжку вона не повернула, залишила її на столі, навіть не розгорнувши.

      Така поведінка вчительки мене збентежила. Що сталося?

      Вона образилася на матір Ліли? Та образа перейшла і на Лілу? Їй було шкода тих грошей, які батьки моєї подруги не захотіли їй платити? Я не розуміла. Через кілька днів я обережно поцікавилася, чи вона прочитала «Блакитну фею». Вона відповіла мені якимось дивним тоном, потаємним, немов мова йшла про щось зрозуміле лише нам двом.

      – Ти знаєш, Ґреко, хто такі плебеї?

      – Так, плебеї, плебейські трибуни у Стародавньому Римі, брати Гракхи.

      – Бути плебеєм – це досить-таки погана справа.

      – Так.

      – А той, хто хоче залишатися плебеєм, – для себе, своїх дітей, онуків – не заслуговує нічого. Забудь про Черулло і думай про себе.

      Учителька Олів’єро так мені більше нічого й не сказала про «Блакитну фею». Ліла в мене питала кілька разів, чи є новини, а потім припинила. Одного дня сказала похмуро:

      – Щойно в мене буде час, напишу ще одну книжку, та вийшла погано.

      – Ти що, та була чудова!

      – Ні, та нікуди не годилася.

      Але відтоді вона якось притихла, особливо в класі, можливо, через те, що Олів’єро більше її не хвалила, більше того: інколи здавалося, що надмірні здібності Ліли її тільки дратують. Коли наприкінці навчального року у нас було традиційне змагання, Ліла все одно стала найкращою, хоча й не виявляла більше свого звичного гострого розуму. На завершення шкільних змагань директор дав тим, хто залишився серед переможців, – Лілі, Джильйолі і мені – дуже склад-ну задачу, яку він сам придумав. Ми з Джильйолою довгий час намагалися її розв’язати, але даремно. Ліла, як завжди, примружила очі від напруги, задумалася. Вона здалася останньою. Сказала несміло, що було на неї геть не схоже, що в тієї задачі немає рішення, бо там якась помилка в умові, але вона не знала, яка саме. Що тут почалося! Олів’єро чистила її на всі лади. Я дивилася на Лілу, яка стояла біля дошки сама-самісінька, з крейдою в руці, бліда, під градом образ, що лилися на неї. Я відчувала її страждання, не могла дивитися на її нижню губу, що тремтіла від стримуваних сліз, і сама ледве не плакала.

      Наприкінці Олів’єро завершила крижаним тоном:

      – Якщо не можеш розв’язати задачу, не треба казати, що задача неправильна. Слід визнати: я не в змозі її вирішити.

      Директор не промовив ні слова. Якщо я добре пам’ятаю, на цьому шкільний день і закінчився.

      16

      Незадовго до випускного екзамену початкової школи Ліла підбурила мене до ще одного вчинку, на який би я сама ніколи не зважилася. Одного дня ми вирішили прогуляти школу і вийти за межі нашого району.

      Такого СКАЧАТЬ