Війни Міллігана. Деніел Кіз

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Шикуйсь у чергу! Час жерти! – урвав їх крик наглядача. Черга повільно поповзла трьохсотметровим коридором з трубами на кухню. У їдальні було 75 столів на чотирьох, поруч з якими стояли прикручені до підлоги стільці, що могли обертатися. Їжа парувала й чекала роздачі, біля посудин стояла стара товста жінка, яка накладала порції й ставила на пластикові підноси. З приборів давали тільки ложки.

      На сніданок готували вівсянку і варені яйця, а до них – хліб з маслом, молоко й апельсиновий сік у паперянці. Хліб можна було брати самому – його кількість не обмежували. аллен пошепки сказав Боббі взяти якомога більше, але так, щоб не викликати підозру. Той передав це Річарду.

      Четвертим за їхнім столом був Ґейб. Йому видали подвійну порцію, яку він зосереджено мовчки поглинав. Відволікся він лише раз – його ложка зависла у повітрі на півдорозі до рота, – коли побачив, як три його товариші потай від наглядачів запихають під сорочки хліб. Він нахмурив брови і продовжив працювати ложкою.

      – Біллі, а як же ми пронесемо сік? Що, в кишені наливатимемо? – пошепки запитав Боббі.

      – Ні-ні. Це ж помаранчевий сік. А нам треба виноградний. Його дають на обід. Я вже придумав, як ми його візьмемо.

      – Так-так, – нахмурив Ґейб брови, – виносите хліб під сорочками? Плануєте вкрасти сік? Господи, що ви, в біса, задумали?!

      – Друже мій велетню, – відповів аллен, ховаючи ще один шматок хліба під сорочку, – ми робитимемо випивку.

      – З хліба і соку?

      – Ага. Тому візьми з собою хліба в кімнату. Якщо пощастить, то в суботу у нас буде стільки бухла, що можна буде споїти всіх, у кого ще лишилися мізки.

      – Це як той шмурдяк, що роблять у в’язниці?

      – Приблизно. Нічого вишуканого, але нам згодиться. Після обіду вони повернулися у відділення і сховали більш як буханку хліба у шафці аллена. Ґейб сів на унітаз, склав ноги на ліжко й закинув руки за голову. Річард тихенько примостився на ліжку, допиваючи свій «Кул-Ейд», а Боббі та аллен пили каву.

      – Ну, професоре, розкажіть, як же ми пронесемо сюди сік.

      – Ми вкрадемо кілька пакетів з катетерами у медпункті. Вони доволі міцні.

      Ґейб не второпав:

      – Що за пакети з катетерами?

      – Пакети для сечі, дурень, – пояснив йому Боббі. – Як на нозі у старого із зеленою табличкою на дверях!

      Ґейб скривився.

      – Ні-ні, все нормально, вони стерильні, – пояснив йому аллен. – Використані ми не братимемо.

      – А, зрозумів, – нарешті дійшло до Боббі. – Ми закріпимо їх під сорочками й пронесемо сік у них!

      – Ага. Тепер лишилося придумати, як поцупити пакети.

      – А, це я владнаю, – сказав Ґейб. – У обід будуть, – він підвівся й вийшов.

      – Ну, значить, найскладніше ми вирішили, – підсумував аллен.

      Річард реготнув. Боббі почухав носа.

      – Сподіваюсь, усе вийде. Після того лайна, що випало на нашу долю, випити не завадило б.

      До СКАЧАТЬ