Дожити до весни. Надія Гуменюк
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Дожити до весни - Надія Гуменюк страница 22
Название: Дожити до весни
Автор: Надія Гуменюк
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-617-12-5654-5,978-617-12-5655-2
isbn:
– Базікало! – розсердився старший чоловік.
Він втомлено відмахнувся від синових слів, як від набридливої мухи, дістав із шухляди окуляри з тонкою білою гумкою замість завушників і поволеньки став розбирати написане. Спочатку читав французькою, а потім озвучував українською.
«Яка жахлива вимова!», – подумала я. Але що хотіти від людини, яка невідомо чи й розмовляла колись французькою.
«Шановний мсьє Миколо!
Передаємо вам те, що мав отримати ваш батько, Даніель Паскаль, після смерті вашого діда Жозефа Паскаля. На жаль, нашій нотаріальній конторі довго не вдавалося розшукати його адресу. А коли ми її нарешті знайшли, з’ясувалося, що його вже немає серед живих. Тож ви, як єдиний спадкоємець Даніеля Паскаля, віднині повноправний власник цієї скрипки…»
– Тьху! І ще раз тьху! – сплюнув Тиміш. – Оце така французька спадщина? Краще б грошенят підкинули єдинокровним нащадкам. А чого там написано «Паскаль»? Ми ж Баскалі.
Старший нічого не відповів і другого листа читав уже мовчки, про себе. Він беззвучно ворушив губами, а я слухала.
«Дорогий Даніелю!
Прости мені мій дурний вчинок. Жаль, що я ніколи так і не поговорив з тобою відверто. То бракувало часу, то вважав, що ти ще надто юний для серйозної розмови, а потім просто перестав тебе розуміти. Ми були батьком і сином, але так і не стали справжніми друзями. Це моя провина, тільки моя.
Ти зробив нам з мамою дуже боляче. І тоді, коли покинув медичний університет, а ще більше – коли втік на ту кляту війну. Ми, Паскалі, ніколи нікого не вбивали, тільки рятували. “Така наша місія на землі”, – думав я. Навіщо тобі здалася та війна – війна не за оборону Франції? Навіщо це потрібно було тобі, моєму єдиному синові, моїй гордості, моїй надії? Коли дядько Жан повернувся, а від тебе – жодної звістки, коли від горя померла твоя мама, я вже не знав, для чого жити.
І ось через три роки ти являєшся, просиш про допомогу – не для себе (хоч я зразу помітив, що ти хворий), а для дружини, яка занедужала перед пологами. Я сказав, що не маю грошей і порадив продати твою червону скрипку. Мені цікаво було, кого з них двох ти любиш більше. Ти вибрав свою маленьку чужинку, а потім невтішно плакав, як дитина, за скрипкою. Злість моя раптом вщухла, як літня гроза. Мені стало так жаль тебе! Але, намагаючись зберегти залишки колишнього гонору, я не поступився.
Знайшов покупця для твоєї скрипки, який міг би гідно оцінити червоний шедевр Ніколя Люпó, а отже, й допомогти тобі. Повір, хоч Люпó вже став на один щабель зі Страдіварі, ніхто інший не заплатив би тобі такі гроші, як графиня де Бурмон, яка тривалий час була моєю пацієнткою. Але річ не лише в грошах. Тоді я ще плекав примарну надію, що без цієї скрипки, яка ніби зачарувала, заворожила тебе й забрала у мене, ти повернешся до медицини, врятуєш нашу клініку та продовжиш мою справу. Ти ж іще був таким молодим!
СКАЧАТЬ