Спершу найважливіше! Жити, любити, вчитися, залишити слід. Стівен Р. Кові
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Спершу найважливіше! Жити, любити, вчитися, залишити слід - Стівен Р. Кові страница 16

СКАЧАТЬ вибух – сплеск внутрішньої синергії, який запалює внутрішній вогонь і наповнює життя розумінням, енергією та сміливістю.

      Внутрішній вогонь виникає завдяки нашому духовному бажанню залишити слід. Він перетворює наші потреби на здатність творити щось корисне. Їжа, гроші, здоров’я, освіта і любов стають ресурсами, завдяки яким ми можемо повернутися до світу й допомогти іншим задовольнити їхні потреби.

Подумайте, що керує нашими рішеннями, на що витрачати час. І яким стає наше життя, коли ми готові ефективно задовольняти свої потреби й перетворювати їх на здатність творити корисне. Абрагам Маслоу, один із батьків сучасної психології, розробив «ієрархію потреб». Він поставив самоактуалізацію на найвищу сходинку в людському досвіді. Але в останні роки життя Маслоу переглянув свою теорію і визнав, що найвищий досвід не самоактуалізація, а самотрансцендентність, тобто життя для мети, що вища за людську особистість.[10]

      Джордж Бернард Шоу казав:

«Справжня радість у житті… це долучитися до мети, яку сам визнаєш величною… бути знаряддям Природи, а не злої й егоїстичної зграйки ображених утриманців, які ниють, що світ і пальцем не поворухне, щоб зробити вас щасливими. ‹…› Я вважаю, що моє життя належить людству і що скільки я живу, стільки маю за честь робити для нього все, що можу. На смертному одрі я хочу відчути, що використав для цієї мети все, що мав. Адже що більше я працюю, то повніше живу. Я насолоджуюсь тим, що живий. Життя для мене – не “коротка мить”. Це прекрасний факел, який на короткий час підноситься в моїй руці, і я хочу, щоб він світив яскраво, якомога яскравіше, перш ніж я передам його прийдешнім поколінням».[11]

      Роджер. Під час однієї тижневої програми, присвяченої орієнтованому на принципи керуванню, до мене підійшов чоловік і запропонував поділитися зі мною кількома думками. Ми сіли на веранді, яка виходила на озеро і поле для гольфу.

      Дивлячись на того чоловіка, я ніяк не міг уявити, про яку проблему він хоче зі мною поговорити. Це був дуже поважний пан, за п’ятдесят, віце-президент міжнародної корпорації, він мав гарну родину. До нашої програми долучився активно і сприймав усі матеріали з інтересом.

      «Цілий тиждень я почувався дуже некомфортно, – зізнався мені цей чоловік. – У понеділок увечері я почав робити одну вправу…»

      Потім він розповів мені дещо про своє життя. Виріс мій розмовник у містечку на заході США, у дитинстві займався спортом, гарно вчився, співав у хорі. Пізніше в коледжі він також був членом кількох клубів і брав участь у різних програмах. Дістав першу роботу, одружився, народилася його дитина. Почалися подорожі за кордон, просування кар’єрною драбиною. З’явився власний будинок і друга дитина, чоловік став віце-президентом. Я слухав і чекав: коли ж з’явиться проблема, жахлива трагедія, яка вщент зруйнує це показово-ідеальне життя.

      «Проблема, – сказав нарешті чоловік, – у тому, СКАЧАТЬ



<p>10</p>

[x] Див. Abraham Maslow, Toward a Psychology of Being, 2nd ed. (New York: Van Nostrand, 1968), і A. H. Maslow, The Farther Reaches of Human Nature (New York: Penguin, 1971). (Прим. авт.)

<p>11</p>

[xi] Цю цитату, яку приписують Джорджеві Бернарду Шоу, нам показав один колега. Ці слова роками нас надихали. (Прим. авт.)