Убивство Роджера Екройда. Аґата Крісті

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ письмового столу, де сидів, широко розставивши ноги, і підступив до нерухомого тіла у кріслі.

      – Нам повинна дати підказку зброя, – зауважив він, спрямувавши погляд угору. – Це щось зовсім унікальне, як на мене. Антикварна річ.

      Він зігнувся, уважно вивчаючи руків’я, і я почув задоволений вигук. Потім, дуже обережно, він притиснув руками трохи нижче від руків’я та витягнув лезо з рани. Все ще тримаючи зброю так, щоб не торкатися руків’я, він помістив її в широку порцелянову чашу, яка прикрашала камін.

      – Так, – видав він, кивнувши. – Справжній витвір мистецтва. Таких небагато.

      Це була справді гарна річ: вузьке конусоподібне лезо під руків’ям із вишуканим металевим переплетенням скрупульозної ручної роботи. Він обережно торкнувся леза пальцем, перевіряючи його гостроту, й зобразив оцінювальну гримасу.

      – Боже, яке лезо, – вигукнув. – Навіть дитина могла б угородити його в людину, наче в масло. Небезпечно мати таку іграшку.

      – Можна я зараз належно огляну тіло? – запитав я.

      Він кивнув.

      – Уперед.

      Я провів ретельне обстеження.

      – І? – поцікавився інспектор, коли я завершив.

      – Не обтяжуватиму вас науковими термінами, – почав я. – Прибережемо це для розслідування. Удар завдав праворукий, що стояв позад нього. І смерть вочевидь настала миттєво. Із виразу обличчя покійника зрозуміло, що удар був цілком неочікуваним. Мабуть, він помер, не знаючи, хто вбивця.

      – Мажордоми вміють пересуватися тихо, мов кішка, – зауважив інспектор Девіс. – У цьому злочині небагато таємничого. Погляньте на руків’я кинджала.

      Я поглянув.

      – Насмілюся зазначити, для вас вони не очевидні, та я бачу їх достатньо чітко. – Він притишив голос. – Відбитки пальців!

      Інспектор відступив на кілька кроків, аби оцінити реакцію на ці слова.

      – Так, – зронив я м’яко. – Гадаю, що так.

      Не розумію, чому мене мають за не обтяженого інтелектом. Я читаю детективні історії та газети. Зрештою, я людина із пересічними здібностями. Якби на руків’ї кинджала знайшлися відбитки пальців ніг, це була б зовсім інакша справа. Отоді я б зобразив достатньо здивування та благоговіння.

      Гадаю, інспектора роздратувало те, що йому ніяк не вдавалося мене вразити. Він узяв порцелянову чашу та попросив мене супроводжувати його до більярдної.

      – Побачимо, чи містер Реймонд зможе розповісти нам щось про цей кинджал, – пояснив він.

      Знову замкнувши за собою зовнішні двері, ми пройшли до більярдної, де знайшли Джеффрі Реймонда. Інспектор тримав свій експонат.

      – Стикалися із цим раніше, містере Реймонд?

      – Ну… Мабуть… я майже впевнений, що це антикварний подарунок містерові Екройду від майора Бланта. Він з Марокко… ні, з Тунісу. Отже, злочин скоїли ним? Яка незвичайна річ. Здається, це майже неможливо, та навряд чи існує СКАЧАТЬ