Екзорцист. Вільям Пітер Блетті

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ – це все, що я знаю. А ще, моя люба, мушу сказати, що по всьому світі психіатричні лікарні заповнені людьми, які бавилися з окультними речами.

      – Та ну, Мері Джо, ви, мабуть, жартуєте. Хіба не так?

      Запала тиша. А тоді з пітьми знову пролунав м’який голос: – У Баварії в тисяча дев’ятсот двадцять першому році була одна родина. Я вже не пригадую прізвища, але складалася вона з одинадцяти душ. При бажанні це можна, певно, знайти в тодішніх газетах. Після спроби спіритичного сеансу за якийсь короткий час усі вони збожеволіли. Усі одинадцятеро. Вони почали палити все в домі, а коли покінчили з меблями, узялися до тримісячної дитини однієї з молодших дочок. Саме тоді вдерлися сусіди й зупинили їх. Усю родину, – закінчила вона, – відправили до божевільні.

      – О Господи! – вигукнула Кріс, пригадавши капітана Говді. Тепер він уже не здавався невинною дитячою вигадкою. Невже це розумова хвороба? Щось таке. – Я знала, що її треба було відвести до психіатра!

      – Ой, заради Бога! – мовила місіс Перрін, виходячи на світло. – Не зважайте на мене; послухайте, що скаже лікар. – Вона намагалася заспокоїти Кріс, але робила це не надто переконливо. – Я фахівець із майбутнього, – додала з усмішкою Перрін, – а в сьогоденному абсолютно безпорадна. – Вона почала нишпорити в сумочці. – Ну й де ж мої окуляри? Ось бачите? Я вже їх десь запроторила. Ага, ось вони де. – Вона намацала їх у кишені пальта. – Гарний будинок, – зауважила жінка, надівши окуляри й дивлячись на фасад будівлі. – Відчуваються тепло й затишок.

      – Мені аж легше стало, – зронила Кріс. – Бо я вже очікувала почути від вас, що він населений привидами!

      Місіс Перрін подивилася на неї без тіні усмішки.

      – Чого б це я мала вам таке говорити? – спитала вона.

      Кріс подумала про свою приятельку, відому акторку з Беверлі-Гіллз, що продала свій будинок тому, що там, за її твердженням, поселився полтергейст. Ледь усміхнувшись, Кріс знизала плечима.

      – Не знаю, – мовила вона. – Це просто жарт.

      – Це гарний, гостинний будинок, – сказала місіс Перрін рівним, заспокійливим тоном. – Я тут уже бувала, знаєте; багато разів.

      – Справді?

      – Так, його власником був мій товариш, морський адмірал. Він і тепер мені інколи пише. Його знову відправили в плавання, бідолаху. Навіть не знаю, чого мені більше бракує: його самого чи цього будинку. – Вона всміхнулася. – Але, можливо, ви ще колись мене запросите.

      – Мері Джо, я була б рада ще раз вас запросити. Чесно. З вами так цікаво. Слухайте, подзвоніть мені. Наступного тижня, гаразд?

      – Так, бо я б хотіла знати, як почуватиметься ваша донька.

      – Маєте мій номер?

      – Маю.

      «У чому річ?» – подумала Кріс.

      Щось ніби змінилося в голосі ясновидиці.

      – Ну то на добраніч, – сказала місіс Перрін, – і ще раз вам дякую за чудовий вечір. – Кріс СКАЧАТЬ