Екзорцист. Вільям Пітер Блетті

Чтение книги онлайн.

      – Вона трохи нездужає, – вибачливо пробурмотіла Кріс. Тоді глянула на дочку. – Так, рибонько?

      Дівчинка мовчала, втупившись у підлогу.

      Реґану не встигли познайомити хіба що із сенатором і Робертом, сином місіс Перрін, але Кріс подумала, що краще дати їй спокій. Вона відпровадила доньку до ліжка й вклала в нього.

      – Зможеш сама заснути? – запитала Кріс.

      – Не знаю, – заспано відповіла Реґана. Вона повернулася на бік і задивилася з відсутнім виразом обличчя на стіну.

      – Хочеш, щоб я тобі трохи почитала?

      Заперечливе похитування головою.

      – Ну добре. Спробуй заснути.

      Кріс нахилилася й поцілувала доньку, а тоді рушила до дверей і клацнула вимикачем.

      – Добраніч, дитинко.

      Кріс уже виходила, коли Реґана ледь чутно покликала її:

      – Мамо, що зі мною сталося? – У голосі її бринів розпач. І страх. На якусь мить Кріс розгубилася, але швидко опанувала себе.

      – Я ж тобі вже казала, рибонько, це все нерви. Доведеться кілька тижнів повживати оці пілюлі, – і ти знову почуватимешся чудово. А тепер постарайся заснути, гаразд?

      Жодної відповіді. Кріс зачекала.

      – Гаразд? – перепитала вона.

      – Гаразд, – прошепотіла Реґана.

      Кріс раптом відчула, що шкіра в неї на руці взялася сиротами. Вона потерла руку й роззирнулася. «Боже мій, у кімнаті так зимно! Звідки цей протяг?»

      Вона підійшла до вікна, перевірила, чи немає шпар. Та ні, усе гаразд. Повернулася до Реґани.

      – Тобі не холодно, дитинко?

      Мовчанка.

      Кріс підійшла ближче до ліжка.

      – Ти спиш? – прошепотіла вона. Заплющені очі. Глибоке дихання.

      Кріс навшпиньки вийшла з кімнати.

      Вона почула спів у вітальні й, спустившись униз, утішено побачила, що отець Даєр грає на піаніно, а група гостей навколо нього весело співає. Коли вона зайшла, вони якраз закінчували «Коли ми зустрінемось знову».

      Кріс рушила до них, але її перепинили сенатор із дружиною, що вже тримали в руках пальто й мали трохи роздратований вигляд.

      – Ви вже так швидко йдете? – запитала Кріс.

      – Вибачте, моя люба, це був чудовий вечір, – почав виправдовуватися сенатор. – Просто в бідної Марти розболілася голова.

      – Ой, мені так прикро, але я жахливо почуваюся, – простогнала дружина сенатора. – Прошу нас вибачити, Кріс. Була дуже гарна вечірка.

      – Мені справді шкода, що ви вже йдете, – сказала їм Кріс. Проводжаючи пару до дверей, Кріс чула, як отець Даєр запитував гостей:

      – Чи хтось знає слова пісні «Тепер шкодуєш ти, токійська трояндо»?

      Коли вона верталася до вітальні, з кабінету тихенько вийшла Шерон.

      – Де Берк? – запитала в неї Кріс.

      – Там, – кивнула в бік кабінету Шерон. – Відсипається. СКАЧАТЬ