Знищ мене. Тагере Мафі

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Іди за мною.

      Ми на пустирі, де немає нічого, крім зів’ялого листя й дерев, що вмирають, тамуючи спрагу маленькими ковтками талого снігу з землі. Навколо краєвид, поруйнований війною, але все-таки це найкраще, що я бачила за тривалий час. Солдати, які крокували неподалік, зупиняються, щоб подивитись, як Адам розчиняє переді мною дверцята машини.

      Це не автомобіль. Це танк.

      Я дивлюся на масивну металеву конструкцію та збираюся залазити на її бік, коли раптом Адам опиняється за мною. Він піднімає мене за поперек, і я тамую подих, коли він саджає мене на сидіння.

      Невдовзі ми мовчки рушаємо, і я навіть не уявляю куди. Через вікно роздивляюся все навколо.

      Я їм і п’ю, всотую в себе кожну найдрібнішу деталь цих руїн, овиду, покинутих домівок і покручених шматків металу й скла, якими всіяно все навколо. Світ виглядає голим, позбавленим зелені й тепла. Немає вуличних вогнів, немає попереджувальних знаків; у цьому немає потреби. Бо ж немає і громадського транспорту. Усім відомо, що машини тепер виробляє одна-однісінька компанія та продає їх за неймовірними цінами.

      Дуже небагато людей можуть дозволити собі мати засіб для втечі.

      Мої батьки Усе населення розпорошене по тому, що залишилося від країни. Переважають індустріальні будівлі: високі квадратні металеві коробки, напхані устаткуванням. Машинерією, що підпорядкована безпосередньо армії, безпосередньо «Відродженню» і призначена руйнувати залишки людської цивілізації.

      Вугілля / Смола / Сталь

      Сірий / Чорний / Сріблястий

      Димні кольори забруднюють горизонт, капаючи в сльоту, що колись була снігом. Сміття навалене скрізь на латках пожовклої трави безладними купами, що де-не-де проглядають посеред спустошення.

      Звичні будинки нашого старого світу зруйновані: вікна розбиті, дахи знесені, червона, зелена і блакитна фарби здерті й замінені відтінками, що краще позначають наше яскраве майбутнє. Тепер я бачу бараки, кинуті на сплюндровану землю, і починаю пригадувати. Пригадую, що це мало бути тимчасово. Ці бараки почали будувати за кілька місяців до того, як мене ув’язнили. «Відродження» казало, що цього маленького, холодного житла має вистачити, доки воно узгодить усі деталі нового плану. Це лише доки скоряться всі. Доки люди перестануть протестувати й зрозуміють, що зміни на краще для них, на краще для їхніх дітей, на краще для майбутнього.

      Я пам’ятаю правила.

      Більше ніяких небезпечних фантазій, ніяких ліків за рецептом. Нова генерація має складатися лише зі здорових особистостей. Хворих потрібно ізолювати. Від старих відмовитися. Проблемних зачинити в психлікарнях. Виживуть лише сильні.

      Так. Звичайно.

      Більше ніяких дурних мов, дурних історій, більше ніяких дурних картин над дурними камінами. Ніякого Різдва, Хануки, Рамадану і Дівалі. Ніяких розмов про релігію, віру чи особисті переконання. «Особисті переконання – це те, що майже вбило нас усіх» – ось що вони кажуть.

      Особисті СКАЧАТЬ