Знищ мене. Тагере Мафі

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дівчині все, чого їй бракує?

      Відповідь Адама трохи затримується:

      – Сер?

      – Це наказ, солдате.

      Очі Варнера вивчають мене, його вуста смикаються від задоволення.

      – Я хотів би зламати цю кралю. Щось вона занадто бадьора, це для її ж добра.

      – Ви не можете мене торкатися, – шиплю я крізь стиснуті зуби.

      – Помиляєшся, – наспівує Варнер і передає Адамові пару чорних рукавиць. – Тобі знадобиться оце, – говорить він таємничим шепотом.

      – Ти монстр, – мій голос надто спокійний, а тіло наповнюється несподіваною люттю. – Чому б тобі просто мене не вбити?

      – Це, серденьку, було б марнування державного майна.

      Варнер виходить наперед, і я бачу, що його руки завбачливо одягнені в білі шкіряні рукавички. Він піднімає моє підборіддя одним пальцем.

      – Крім того, це просто сором – втратити таке гарненьке личко.

      Я намагаюся повернути шию так, щоб відсунутися від нього, але на моєму хребті досі стоїть підкована залізом солдатська нога, і Варнер ловить моє обличчя собі в жменю. Я придушено кричу.

      – Не треба опору, серденьку. Ти зробиш гірше лише собі.

      – Гори в пеклі.

      Варнер стискає щелепу, він здіймає руку, щоб ніхто мене не застрелив, не копнув у селезінку, не розбив мій череп… Я навіть не знаю.

      – Ти борешся не за ту команду, – він випрямляється. – Але ми змінимо це. Адаме, – кличе він. – Не спускай з неї очей. Вона тепер на твоїй відповідальності.

      – Так, сер.

      Десять

      Адам одягає рукавиці, але не торкається мене.

      – Дозволь їй піднятися, Роланде. Я заберу це звідси.

      Черевик щезає. Я намагаюся підвестися й дивлюся в порожнечу. Краще не думатиму про той жах, який чекає на мене. Хтось б’є мене ззаду по колінах, і я майже падаю.

      – Ану рухайся, – лунає ззаду голос. Оглядаюся й усвідомлюю, що Адам уже вийшов, а я маю йти за ним.

      Коли ми знову в знайомому мороці дурки, Адам зупиняться лише одного разу.

      – Джульєтто.

      Одне лагідне слово, і мої суглоби легші за повітря. Я не відповідаю йому.

      – Візьми мене за руку, – говорить він.

      – Ніколи, – вихлюпую я між двох ковтків кисню. – Ніколи. Тяжке зітхання.

      Я відчуваю, що він рухається в темряві й невдовзі його тіло надто близько, так обеззбройно близько до мене. Його рука лягає на мій стан, і він веде мене через коридори в невідомому напрямі. Кожен дюйм моєї шкіри палає. Мені доводиться змушувати себе триматися на ногах, щоб не впасти в його обійми. Дистанція, яку ми проходимо, набагато довша, ніж я очікувала. Коли Адам зрештою починає говорити, я здогадуюся, що ми близько до виходу.

      – Зараз ми вийдемо на вулицю, – промовляє він біля мого вуха.

      Мені доводиться стиснути кулаки, щоб втамувати почуття, які переповнюють моє серце. Я надто збентежена, щоб чути його голос і розуміти значення того, що він каже.

      – Я СКАЧАТЬ