Название: Знищ мене
Автор: Тагере Мафі
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Любовно-фантастические романы
Серия: Знищ мене
isbn: 978-617-12-5225-7,978-617-12-5226-4
isbn:
О.
Господи.
Ні.
Адам проходить у двері повз білявого й вказує пістолетом на вузький передпокій.
– Рухайся.
Адам наставляє пістолет мені в груди.
Його очі незнайомі, якісь скляні й далекі, далекі-далекі.
Я немов обколена новокаїном. Оніміла, мене немає, усі почуття та емоції зникли назавжди.
Я – стогін, якого не було.
Адам – солдат.
Тепер я відкрито дивлюся на нього, усі почуття зникли, мій біль – це крик, що відійшов від мого тіла. Ноги рухаються автоматично, вуста стиснуті, бо з цієї миті не буде більше слів.
Смерть буде звільненням від тих земних насолод, яких я зазнала.
Не знаю, скільки я йшла, доки мене не зупинив інший удар у спину. Я кліпаю проти такого яскравого світла, якого вже давно не бачила. Очі починають сльозитися, і я відвожу погляд від флюоресцентної лампи, що освітлює просторе приміщення. Заледве можу щось розгледіти.
– Джульєтто Феррарз.
Голос вибухає моїм ім’ям. Важкий черевик притискає мою спину, і я не можу підвести голову, щоб розгледіти, хто до мене звертається.
– Вестоне, притуши світло й звільни її. Я хочу розгледіти її обличчя.
Команда холодна й сильна, немов сталь, небезпечно спокійна й неймовірно владна.
Яскравість зменшують до такого рівня, який я можу витримувати. Підошва черевика впирається мені в спину, але більше не давить у шкіру. Я підіймаю голову, щоб обдивитися навколо.
Перше, що мене вражає, – це його молодість. Він, напевно, не набагато старший за мене.
Ясно, що він тут якийсь туз, але я навіть не уявляю, що саме він робить. Його шкіра бездоганно гладенька, лінія щелеп різка й сильна. Очі найяскравішого відтінку смарагду, який я тільки бачила.
Він гарний.
Його крива посмішка – втілення проникливого зла.
Він сидить на чомусь, що під ним здається троном, але насправді це не більш ніж стілець у порожній кімнаті. Ідеально випрасуваний костюм, майстерно зачесане волосся, його солдати – ідеальні охоронці.
Я ненавиджу його.
– Ти така вперта, – його зелені очі майже світяться. – Ніяк не йдеш на контакт. Навіть не зволила чемно порозмовляти з однокамерником.
Я здригаюся, хоч і не хотіла цього робити. На моїй шиї виступають зрадливі червоні плями.
Здається, моє збентеження тішить Зелені Очі, а я раптом омертвіла.
– Ну, хіба це не цікаво.
Він клацає пальцями.
– Кент, будь ласка, крок уперед.
Моє серце завмирає, коли я бачу Адама.