Жарінь. Зупинись, подорожній!. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ первісно слов’янські назви, а потім їх скалькували німці. Абориґенами басейну між Віслою і Одером були слов’яни. Ну і що? Адже ми маємо справу не з полемічною брошурою, а з працею, яка претендує на науковість. Підкреслюю: на-у-ко-вість! Чи може питання германізації кашубів, лужичан, сілезьких поляків, цих незначних діалектних груп, стати темою дисертації? Відповідаю: ні. Я нікому не нав’язую своєї думки, а тому дозвольте розвинути її до кінця. Признаюсь, мені не віриться, що в часи множества партій книжка «Від Вісли до Одера» могла відігравати хоч би сяку-таку політичну роль. І Траутман у Празі – я дуже поважаю цього сміливого німецького славіста, – і вельмишановний дисертант у Львові роблять, на мою думку, бурю в склянці води. Ні кашуби, ні лужичани не мають аж такої питомої ваги в слов’янстві, щоб піднімати їх сьогодні на щит, тим паче в той час, коли між Німеччиною і Радянським Союзом укладений договір про ненапад.

      Бендас енергійним жестом зняв окуляри і вийшов з-за кафедри.

      Сарабай зціпив зуби. Він зустрівся з спокійним Антоновим поглядом, глянув на професора, який нервово м’яв сиву борідку, помітив Юлю, що сиділа зовсім близько від нього і долонями стискала скроні.

      Кривда вийшов за кафедру. Впритул глянув на опонента. Ніщо не зрадило його внутрішнього обурення, хіба тільки неслухняне волосся ще більш нагороїжилося. Однак тон відповіді опонентові ніяк не вкладався в загальноприйнятий на захисті шаблон. Члени ради підвели голови, пропала сонливість у рудої дами: панове, адже на вчених засіданнях так не розмовляють!

      – Бурю в склянці води, шановний опоненте, робили політики в кав’ярнях «Нафтула» і «Жорж». Ми сіяли бурю на землі. Я міг би захищатися, але ви поставили під сумнів не тільки наукову вартість моєї праці, а й правильність ідейно-політичного підходу до теми. Я змушений чекати на виступи інших товаришів.

      Бендас різко повернувся до вченого секретаря, але той попередив його репліку:

      – На цей раз ми можемо дещо відхилитися від установлених правил захисту, професоре.

      Старенький Каменкович, видно було, розгубився. Замість полемізувати з Бендасом, він щось швидко й невиразно читав, не відриваючись од тексту.

      Зовсім несподівано для всіх нависла загроза провалу захисту.

      Віра ніколи не була на подібних наукових церемоніях, їй важко було зорієнтуватися, що робиться і до чого може дійти, але зрозуміла, що Кривді чиниться несправедливість.

      Вона не знала, хто має право виступати на захисті, але Мирон, той Мирон, що міг іти в тюрму, хіба побоїться тут сказати слово? А може, він не хоче?…

      І, боячись уже не стільки за дисертанта, скільки за те, щоб не розчаруватись у своїй мрії, вона взяла Мирона під руку і, ставши навшпиньки, сказала майже вголос:

      – Вступіться за Кривду… Забудьте тепер про все…

      Сарабай зчудовано глипнув на Віру. Що це вона? А-а…

      Він приклав до губів палець і докірливо похитав головою.

      – Про це більше ні слова. Домовились? А за Антона конче вступлюся. У нас із цим вченим щуром ще старі порахунки.

      Він СКАЧАТЬ