Жарінь. Зупинись, подорожній!. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ лише на лекції й екзамени, чиї книги замовляла в бібліотеці, поводилися так, як звичайні люди в гостях: вели банальні розмови і, чекаючи першого тосту, розповідали свіжі анекдоти. Бентежили Віру лише деякі допитливі погляди. Тому не могла до пуття відповісти ні на одне Антонове запитання. А він перехилявся, заступаючи собою Юлю й Мирона, і водно розпитував, як поживає старий Пантела, чи не бачила Оленчиної доні – мабуть, уже бігає, – що поробляє Опришко, як здоров’я її батька.

      – Ти краще пересядь, Антоне, – пожартувала Юля. – Наша юна знайома очарувала всіх вас сьогодні. – Вона потиснула Вірі зап’ястя. – Почувайте себе як дома, сміливіші будьте.

      Руда германістка, злодійкувато позираючи на Сарабая, Кривду і доцента Кучеренка, схилилася до жінки в окулярах, перебирала в пальцях коралі сусідки і пирскала їй здушеним смішком у саме вухо:

      – Хи-хи-хи!..

      Віра почула анекдот, також коротко хихикнула і затулила долонею губи. Некрасива жінка в окулярах незадоволено скривилася, відвернулась. Вірі стало соромно за себе. Зовсім не смішно.

      Кучеренко підніс келих.

      – Отже, хм… Ох, і не майстер я промовляти. А сказати правду, всі тости вже виголошені сьогодні. – Він усміхнувся і змахнув чуб з чола. – Отже, дорогий Антоне, за те, що ти ось такий є! Одне слово, випиймо, товариші, за нашого молодого друга і колеґу!

      Знову Віра почула єхидне нашіптування рудої дами:

      – Двох слів не вміє зліпити, чуєте? А пити вони майстри-и!

      Ображено зиркнула на обліплене пудрою обличчя германістки. «Це ж нечесно приходити в гості до тих, кого ненавидиш», – мало не вихопилося у Віри з уст.

      Підвівся Бендас. Улесливо посміхаючись, подав знак товариству, щоб ще не пили.

      – Ні-ні, шановний колеґо, офіційний тост проголосити таки треба. Тим паче, слово ще за мною. У протиріччях народжується істина, так гласить матеріалістична філософія. А дискусія – це також протиріччя. У її вогні народилась нині нова наукова сила.

      – Професоре-е, – протягнула руда дама, – не нудіть людей політикою хоч на приватних консиліумах!

      – Хвилиночку, товаришко. Я хочу додати до слів ученoгo секретаря тільки одне: хай наш молодий кандидат внесе той свіжий струмінь у науку, який очистить від буржуазного мотлоху наше слов’янознавство. За кандидата філологічних наук Антона Кривду!

      Бендас надпив вина з келиха: «Здається, загладив», – і сів, витираючи піт з чола.

      Мохнацький скривився. Антін, зберігаючи спокій і ввічливу посмішку, відповів:

      – Обіцяю, що всю силу, яка в мене є, я віддам боротьбі з мотлохом.

      Скориставшись з гомону, що ніби вилився з келихів разом з вином, Сарабай кинув Антонові:

      – Йому хотілося нині двох зайців убити, я його добре зрозумів. Та, бачиш, не вдалося, то зараз хоч одного смутить. Граємося ми з мотлохом, а не чистимо.

      – А ти з плеча хотів би рубати, – поглянув Антін на Сарабая. – І без тебе досить уже накололи дров…

      У другій кімнаті хтось СКАЧАТЬ