Жінка у вікні. Е. Дж. Фінн

Чтение книги онлайн.

      – Так. – Насправді, не прийняла. Зроблю це після того, як вона піде.

      Через деякий час у трубах починає булькотіти вода. Біна повертається у бік сходів.

      – Це туалет?

      – Так.

      – Тут є ще хтось?

      Я хитаю головою, ковтаю.

      – Здається, в Девіда живе якась його подруга.

      – Ну й трахаль.

      – Він не янгол.

      – Ти знаєш, хто вона?

      – Без поняття. Ревнуєш?

      – Зовсім ні.

      – Ти б не відмовилася зайнятися круговими танцями з Девідом?

      Вона шпурляє в мене шматочком бекону, а потім переводить тему на інше.

      – У мене передбачається конфлікт наступної середи. Той же, що й минулого разу.

      – Твоя сестра.

      – Так. Знову повертається. Тобі підійде перенести наш сеанс на четвер?

      – Цілком і повністю.

      – Ура. – Вона жує, крутить свою склянку з водою. – Ти виглядаєш стомленою, Анно. Ти відпочиваєш?

      Я спочатку киваю головою, потім хитаю.

      – Ні. Я… тобто так, але останнім часом у мене купа всього в голові. І для мене це трохи важко, знаєш. Усе… це. – Рукою я змахую в бік кімнати.

      – Я розумію, як це. Розумію, що це.

      – І ще мені важко із вправами.

      – У тебе все чудово виходить. Правду кажу.

      – І ще мені важко з терапією. Важко стояти по інший бік.

      – Я собі уявляю.

      Я вдихаю. Не хочу втратити контроль.

      І останнє:

      – І ще я сумую за Лівві та Едом.

      Біна відкладає виделку.

      – Звісно, сумуєш, – каже вона й дарує таку теплу усмішку, що мені хочеться плакати.

      24

      Це повідомлення з’являється із цвірінькаючим звуком на моєму дисплеї. Я відставляю келих, призупиняю партію в шахи. Виграю 3:0, відколи Біна пішла. Червоний день календаря.

      Я сміюся. Набираю ЛОЛ,[156] але потім стираю.