Оголошено вбивство. Аґата Крісті

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ а в ній зів’ялі фіалки на столі поблизу від арки, що вела до другої кімнати. Кредок не міг собі уявити, щоб міс Блеклок могла терпіти зів’ялі квіти у своїй вітальні, а тому він сприйняв їх як єдину ознаку раптової тривоги, що свідчила про брутальне порушення добре налагодженого порядку в домі.

      Він сказав:

      – Я так розумію, міс Блеклок, що саме в цій кімнаті трапився… інцидент.

      – Так.

      – І ви б лишень побачили, що тут діялося вчора в домі! – вигукнула міс Баннер. – Такий розгардіяш. Два столики були перекинуті, і від одного відламалася ніжка, люди наштовхувалися одне на одного в темряві, і хтось випустив із рук запалену сигарету і спалив найкращу меблю, що тут стояла. Люди – а надто молоді люди – так безтурботно ставляться до таких речей… Богу дякувати, жодна порцелянова філіжанка не розбилася…

      Міс Блеклок лагідно, але твердо урвала свою компаньйонку:

      – Усі ці події, Доро, хоч вони й неприємні, можна вважати неістотними дрібницями. Думаю, буде ліпше, якщо ми просто відповідатимемо на запитання інспектора Кредока.

      – Дякую вам, міс Блеклок. Я прийшов розпитати вас про те, що тут сталося вчора вночі. По-перше, я хотів би поцікавитися, коли вперше ви побачили чоловіка, якого тут було вбито, – Руді Шерца.

      – Руді Шерца? – Міс Блеклок здавалася здивованою. – То так його звали? Чомусь я думала… Але це не має ваги. Уперше я з ним зустрілася тоді, коли приїхала до Меденгем-Спа, щоб походити протягом дня по крамницях, – це було, дай-но мені, Боже, пам’яті – десь три тижні тому. Ми – міс Баннер і я – обідали в ресторані готелю «Роял Спа». Коли ми вже зібралися вийти з готелю, я почула, як хтось промовив моє ім’я. Це був той молодик. Він запитав: «Ви міс Блеклок, чи не так?» А далі він сказав, що, мабуть, я не пам’ятаю його, але він син власника готелю в Альпах, у місті Монре, де моя сестра і я жили протягом майже року під час війни.

      – Готель в Альпах, Монре, – занотував собі Кредок. – Але чи справді ви його запам’ятали, міс Блеклок?

      – Ні, не запам’ятала. Я навіть не могла пригадати, щоб його там бачила. Ці молодики, які сидять за конторкою адміністратора, для мене всі однакові. Проте ми дуже гарно провели тоді час у Монре, і власник готелю виявив до нас надзвичайну увагу. Тому я намагалася бути максимально чемною й висловила сподівання, що той хлопець утішається своїм перебуванням в Англії, а він сказав так: батько послав його сюди на півроку вивчати готельний бізнес. Усе здавалося цілком природним.

      – А ваша наступна зустріч?

      – Вона відбулася – дайте-но я пригадаю – днів десять тому, він несподівано з’явився тут. Я була дуже здивована, коли побачила його. Він попросив пробачення за те, що мене турбує, але сказав, що я єдина особа, яку він знає в Англії. Він сказав мені, що йому терміново потрібні гроші, він, мовляв, повинен негайно повернутися до Швейцарії, бо його мати тяжко захворіла.

      – Однак Леті не дала йому грошей, – випалила міс Баннер, відсапуючись.

      – Це була дуже неправдоподібна СКАЧАТЬ