Чужий. Алан Фостер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ доречно.

      Він вивчав індикатори із числами, які збільшувалися або зменшувалися вправо і вліво. Люмінесцентна червона лінія, що бігла в центрі дисплея, зупинилися рівно по нулю, розділивши потрібне значення нейтральності на дві половини.

      Паркер намірився і далі провадити беззмістовний монолог, розповідати різні історії та скаржитися, але зумер над ними раптом почав монотонно дзижчати.

      – Чорт забирай, що там знову трапилося? Щойно трохи розслабишся, усі довкола починають бігати, ніби на срачку.

      – Еге ж, – Бретт схилився, щоб краще чути, а мовець прокашлявся.

      Це була Ріплі.

      – Усім зібратися в кают-компанії.

      – Зараз не час обіду, та й для вечері ще зарано, – збентежено сказав Паркер. – Або час вивантажувати нафту, або…

      Він запитально глянув на напарника.

      – Скоро дізнаємося, – промовив Бретт.

      По дорозі до кают-компанії Паркер з огидою оглянув стіни коридору на поверсі «С», які були далеко не стерильними.

      – Цікаво, чому вони ніколи не спускаються сюди. Ось де справжня робота.

      – Через це ми й отримаємо половину частки. Наш час – це їхній. Так вони це й сприймають.

      – А я думаю, що це тхне лайном.

      Судячи з тону Паркера, можна було навіть не сумніватися, що він мав на увазі зовсім не запах стін у коридорі…

      II

      Порівняно невеличка кают-компанія ледь вміщала в себе весь екіпаж. Зазвичай тісноти не відчувалося, оскільки семеро астронавтів практично ніколи не їли одночасно. Цілодобово працюючий автокок мимоволі заохочував індивідуалізм, адже кожен міг поїсти в особисто зручний час. Але зараз, зібравшись усі разом, учасники екіпажу почувалися дискомфортно. Усі переминалися на місці, намагаючись не штовхатися і не діяти одне одному на нерви.

      Паркер та Бретт були незадоволені й узагалі не приховували цього. Єдине, що їх заспокоювало, це що техніка була в порядку, тому навіть якщо щось і трапилося, то не з їх провини. Ріплі вже повідомила їм новину про відсутність потрібного пункту призначення, котра всіх збентежила.

      Паркер припускав, що всім треба буде знову впасти в гіперсон. Це була клопітка й неприємна процедура, навіть якщо проводити її бездоганно. Паркер стиха вилаявся. Його бісило все, що розділяло його із виплатою в кінці подорожі.

      – Капітане, ми знаємо, що не досягли Сонячної системи, – Кейн сказав це від усіх оточуючих, які з очікуванням дивились на Далласа. – Ми далеко від дому, але система корабля прийняла рішення розбудити нас від гіперсну. Час дізнатися чому.

      – Зараз і дізнаєтесь, – з готовністю відповів Даллас. – Як відомо, – почав він із поважним виглядом, – «Матір» було запрограмовано на припинення подорожі, вимкнення гіпердвигуна та наше пробудження за певних умов.

      Він витримав ефектну паузу й продовжив:

      – Ось СКАЧАТЬ