Чужий. Алан Фостер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ від прокльонів, адресованих цій планеті. Дещо зникло з екрана навігатора.

      – Що трапилося? – запитав Даллас.

      – Зараз, – Ламберт внесла коригування в пристрій. Це вдавалося важко через незручні рукавиці. Смуга, що зникла з екрана навігатора, знову з’явилася.

      – Втратила лінію, але знову знайшла.

      – У вас проблеми? – у шоломах стурбовано пролунав далекий голос Еша.

      – Нічого серйозного, – повідомив Даллас. Він повільно обернувся, намагаючись намацати щось тверде серед цієї куряви. – Досі одна курява й вітер. Сигнал навігатора слабне. Ми втратили зв’язок на мить, – сказав Даллас.

      – Тут він досить сильний, – заперечив Еш, перевіривши індикатори. – Не думаю, що це через буревій. Швидше за все, ви наближаєтеся до горбистої місцевості й ті підвищення на якийсь час заблокували сигнал. Будьте обережними. Якщо знову втратите сигнал і не зможете відновити його, спробуйте зловити сигнал із корабля, а я спробую вас направити.

      – Буду мати на увазі, але зараз це не потрібно. Якщо знову це повториться, ми повідомимо.

      – Прийнято. Кінець зв’язку.

      Експедиція просувалася крізь запилене помаранчеве запустіння. За декілька хвилин Ламберт зупинилася.

      – Знову втратила сигнал? – запитав Кейн.

      – Ні, зміна курсу, – вказала Ламберт наліво. – Тепер туди.

      Вони продовжили йти за новим курсом. Увага Лабмерт була повністю прикута до екрана навігатора, а увага Далласа та Кейна – до Ламберт. Вітер одразу ж посилився. Часточки пилу постійно цокали, вдаряючись об передні щитки шоломів. Видавалося, що вони промовляють: «Цок, цок… впустіть усередину… Тук-тук… впустіть усередину…»

      Даллас стрепенувся. Тиша, порожнеча, затягнута хмарами, цей постійний помаранчевий туман вже починали діяти йому на нерви.

      – Уже близько, – сказала Ламберт. Одночасно з цим Еш отримав дані від давачів, вбудованих у скафандри, що в астронавтів різко почастішав пульс.

      – Ми дуже близько.

      Астронавти йшли далі. Попереду них щось височіло. Даллас почав уривчасто дихати від хвилювання й напруги.

      На жаль, то була лише… велика покручена гірська порода дивної форми. Припущення Еша про те, що вони опинилися десь перед горбами, виявилося вірним. Астронавти зупинилися відпочити під кам’яним монолітом, адже він хоч якось захищав від камінного граду. У цей час смуга знову зникла з екрана навігатора.

      – Знову втратили її, – промовила Ламберт.

      – Ми що, минули її? – Кейн вдивлявся вбік скель, марно намагаючись побачити їх.

      – Ні, якщо воно не під землею, – Даллас сперся об камінь. – Може бути за ось цим, – він поплескав моноліт рукавицею. – Або це завади через буревій. Давайте відпочинемо, а там подивимось.

      Вони чекали там, спершись на гладку стіну. Навкруги них гув вітер, немилосердно ганяючи куряву й туман.

      – Тепер ми точно сліпі, – сказав Кейн.

СКАЧАТЬ