П'ятеро в ліфті, не рахуючи Музи. Стефан Піпа

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ трохи за сорок. Одягнений у штани та сорочку. Чоловік стомлено сів у м’яке крісло, на спинці якого висів піджак, і ліниво подивився на телефон.

      «№ 2 – менеджер з реклами» , – записала Вона на наступному квадратному клаптику паперу 10х10 см.

      Поки Кліо робила свої короткі нотатки автодорожні вузли порозв’язувалися і на вулицях стало трохи спокійніше та просторіше. Місто увійшло в наступний цикл буденного життя – напруга з доріг перемістилася в офіси.

      Але Її це аж ніяк не стосується тому що Вона залишається на вулиці, до того ж зверху. А зверху, як відомо, видніше. І, дивлячись згори вниз, вона побачила на даху автомобіля оранжеву шашечку з написом латинкою «TAXI». Змінивши кут зору, Вона змогла розгледіти також і шофера за кермом. Машина стояла в тіні розлогої крони каштана, ліві дверцята відчинено, а сам таксист тихенько посміюється у вуса, читаючи останню сторінку газети.

      І на квадратному клаптику паперу 10х10 см з’явився напис «№ 3 – таксист».

      «Ще двох…», – подумала Вона і трохи відволіклася від пошуків – почала малювати на папірці якісь лінії, незрозумілі фігури та таємні, навіть для неї самої, знаки.

      Тим часом внизу, похитуючись на повороті, поважно прогуркотів старенький трамвай, проїхав ще метрів з п’ятдесят і зупинився навпроти аптеки. Різко з ляскотом розчахнулися двері, випустивши на вулицю небагатьох пасажирів. Серед них яскраво виділявся своєю жвавістю дідо з акуратною борідкою, в береті та льняному костюмі. В правій руці він тримав ціпок, який радше виконував функції прикраси чи аксесуару, аніж слугував додатковою точкою опори при ході.

      Вона уважно оглянула новоявлений типаж, в задумі аж почала гризти перо, і залишила на черговому квадратному клаптику паперу 10х10 см запис: «№ 4 – дідо з ціпком».

      Подальше обсервування поєднувалося із переглядом афіш та рекламних постерів на тумбах, стовпах, парканах та в інших несподіваних місцях. Пропозиції на цих афішах були так собі, і Вона вирішила, що її Сестри-Музи напевно пішли у відпустку, бо вже вельми оте все скидалося на творене одним лівим заднім копитом.

      «А мені то що? – подумала Вона, – Може, так і треба».

      – Може, так і треба, – почула Кліо голос і побачила низенького, тілистого, коротко підстриженого молодого чоловіка. Він стояв обличчям до воріт будинку (на цих воротах Вона власне розглядала одну з численних афіш) і спиною до вулиці та пильно, наче митник на кордоні, проводив ревізію вмісту шкіряної борсетки. Відсутність грошей його дуже засмутила, проте наявність численних та різноманітних документів вселяла надію отримати певну суму у винагороду за повернення «знайденої» борсетки.

      – За возврат, дядя, заплатиш пару сотень, – промовив молодий чоловік, глянувши в сині очі господаря борсетки. Із фотографії в паспорті на нього дивилося овальне обличчя з ледь помітною посмішкою на вустах. А біляве волосся стирчало їжаком у всі боки. – Арієць, – припустив молодий СКАЧАТЬ