Шопенгауер як ліки. Ірвін Ялом

Чтение книги онлайн.

      3

      Тут і далі цитати з роману Томаса Манна «Будденброки» наводяться в перекладі Євгена Поповича.

      8

      Геть усе на боці релігії: одкровення, пророцтва, урядовий захист, найвища шана й визнання… Ба більше – безцінне право впроваджувати свої вчення у ніжному дитячому віці, внаслідок чого вони перетворюються практично на вроджені переконання.

      Після народження Артура в лютому 1788 року Йоганна написала у своєму щоденнику, що їй, як і всім молодим матерям, подобається гратися з «новою лялькою». Але нові ляльки швидко стають старими, тож не минуло й кількох місяців, як мати втомилася від своєї іграшки – у Данцигу її огорнули нудьга і самотність. Усередині неї пробуджувалося якесь абсолютно нове відчуття – неясне усвідомлення, що материнство не є її істинним призначенням, що їй уготоване зовсім інше майбутнє. А влітку в заміському маєтку Шопенгауерів їй було особливо важко. Хоча Генріх і приїздив до неї на вихідні разом зі священиком, решту часу Йоганна проводила на самоті з Артуром та слугами. Через жахливі ревнощі Генріх заборонив дружині запрошувати сусідів чи покидати дім без вагомої причини.

      Коли Артурові виповнилося п’ять років, його родина пережила великий стрес. Пруссія захопила Данциг, і перш ніж прибули прусські війська, на чолі яких стояв той самий генерал, якого Генріх образив за кілька років до цих подій, уся родина Шопенгауерів поспіхом виїхала до Гамбурга. Там, у незнайомому місті, Йоганна народила другу дитину, Адель. Відчуття, що вона потрапила в пастку, посилилося, і жінку огорнув глибокий розпач.

      Генріх, Йоганна, Артур, Адель – батько, мати, син, донька – усіх їх об’єднував родинний зв’язок, однак насправді в них не було нічого спільного.

      Для Генріха Артур був лялечкою, з якої мав згодом розвинутися майбутній очільник торгового дому Шопенгауерів. Як батько Генріх був типовим представником роду Шопенгауерів: передусім він дбав про справу, а на сина не зважав, бо гадав, що почне виконувати свої батьківські обов’язки тільки після того, як Артур «вийде» з дитячого віку.

      А дружина – ким її бачив Генріх? З неї мало прорости наступне покоління Шопенгауерів, і ця жінка мала стати їхньою колискою. Її, небезпечно жваву, слід було стримувати, захищати і всіляко обмежувати.

      А Йоганна? Що відчувала вона? Здобич у пастці! Її чоловік і годувальник Генріх став для неї трагічною помилкою, похмурим тюремником, який висотував із неї життя. А її син Артур? Хіба ж він не був частиною цієї пастки, цвяхом у її домовині? Як талановита жінка, Йоганна мала велике бажання проявити, реалізувати себе, і воно зростало із загрозливою швидкістю, тоді як Артур став для неї надто малою винагородою за подібне самозречення.

      А молодша донька? Генріх її майже не помічав, СКАЧАТЬ