«Аляска». Сергій Бут

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на кілька метрів у море до єдиного ліхтаря, що освітлював пришвартовані човни рятівної служби. Зазираючи в розхитані хвилями судна, чоловік випустив з уваги будиночок, і тільки-но звідти повіяв невеличкий вітерець, хлопчина різко обернувся та вперше зустрів свого переслідувача.

      Беззубий дідуган у біловолосій перуці стояв просто на порозі станції. Упродовж кількох секунд вони мовчки вивчали один одного, а тоді старий зробив крок, зачепивши ногою гасову лампу, облишену Антоном. Скляний ковпак розбився внаслідок незграбного руху, на секунду відвернувши дивного гостя рятівної станції від об’єкта переслідування.

      Надмір адреналіну зрушив Антона з місця. З переляку він стрибнув у моторного човна й потягнув мотузку пускача. За другим разом двигун відгукнувся і, набираючи обертів, поплив у морську далечінь, рятуючи життя свого пасажира. Уже за кілька метрів утікач наважився озирнутися. Дідуган ішов причалом, пильно слідкуючи за чоловіком, що втікав. Їхні погляди зустрілися.

      Навіть чимраз більша відстань не допомогла Антону позбутися страху. Старий проводжав поглядом, сповненим грізних обіцянок повернутися по душу бідаки. Човен відпливав. Вакуум довкола розсіювався, випускаючи Антона з лабетів спогадів.

      Увесь цей час Павлович слухав пацієнта, розглядаючи під ногами підлогу, і лише на останній репліці подивився на оповідача, який підбив підсумок:

      – Я втік. Зранку ми з напарником прийшли на станцію, а лампа стоїть ціла й неушкоджена, точнісінько там, де я її поклав.

      Павлович підвівся й рушив до вікна. Брак кисню заважав сприймати інформацію навіть такому затятому курцеві, як він. Психіатр розчахнув навстіж вікно і, вдихаючи ранкову свіжість, запитав:

      – Скажи, у всіх видіннях привид той самий? Чоловік із довгим білим волоссям?

      – Так, – підтвердив Антон.

      Провентилювавши легені ранковим повітрям, збадьорений лікар повернувся до столу, узяв ручку та почав заповнювати формуляр на нового пацієнта.

      Стандартні поля зайняли півхвилини, і, коли настала черга даних хворого, Павлович розпочав уже знайому процедуру збору інформації.

      – Ім’я?

      Реакція пацієнта пригальмувалась, здається, ранкова прохолода по-іншому вплинула на чоловіка, що досі витав у неприємних спогадах.

      – Ну… – підострожив Павлович.

      – Антон. Мене звати Антон, – нарешті відповів пацієнт, готуючись до порції нових запитань, які посипалися градом відповідно до пунктів медичного бланка.

      Під час опитування Павлович поставив іще одне запитання, яке вивело Антона з рівноваги:

      – А як ти гадаєш, чому він тебе переслідує? Може, у нього на те є причини?

      Заклопотаний писаниною лікар не зауважив на Антоновому обличчі змін, які спровокувало підступне запитання. Пацієнт трішки сполотнів, а опущені очі свідчили: знає він дещо більше, ніж говорить. Проте в розмові СКАЧАТЬ