«Аляска». Сергій Бут

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      У словах Міхаеля не було жодної образи. Він промовив це з усмішкою та з відчуттям того, що співрозмовник цілком зрозумів його жарт. Бемоль і справді не ображався. Він бачив мету, і глузування сусіда по палаті не були завадою на шляху до її досягнення. Тим паче, що за недовгий час перебування в лікарні Бемоль переконався: Міхаель сахається співпраці з адміністрацією лікарні, а цього вже досить, щоб підтримувати з ним дружні взаємини.

      Нарешті Міхаель сам поцікавився ініціативою сусіда.

      – Що там у тебе?

      – Кросворди в газету треба надіслати. Приз хочу.

      У верховітті почулося щебетання сойки, яка намагалася передражнити морських чайок. Бемоль усміхнувся, добачаючи в цьому певний знак.

      Почуваючись зайвим у бесіді своїх знайомих, Антон вирішив розважити себе люстерком. Він раз у раз спрямовував зайчика на стовбур дерева, облуплену стіну лікарні та зрештою наважився позначити ним лікаря зі шкіряним «дипломатом», який крокував у тіні дерев. Одразу ж з’явився Фідель і гепнув ескулапа по плечах так, що той ледь не зарився носом у землю.

      Адам, який на прогулянці виконував роль тюремного наглядача, кинувся за порушником. Тим часом Бемоль із Міхаелем і далі обговорювали умови угоди.

      – З тебе серенада для Свєтки, – окреслив свою позицію Міхаель.

      – Домовилися, – погодився співрозмовник.

      – Й ані слова, – наказав Міхаель, притуливши до губ вказівний палець. – Косметичку не можна підставляти, інакше єдиний канал на волю пересохне.

      – Я ж не підводив тебе до цього часу.

      – Добре, давай сюди свої кросворди й гуляй звідси.

      Бемоль передав складений учетверо аркуш паперу й задоволений собою побіг під стовбур липи, виглядаючи там сойку, яку деякою мірою вважав за свою колежанку зі співів. Спекавшись зайвих вух, Міхаель повернувся до попередньої розмови:

      – То що, вважаєш себе справжнім психом? – спитав він Антона, ховаючи в кишеню аркуш.

      Бемоль, який крутився довкола стовбура, раптом зупинився й насторожився, прислухаючись до розмови друзів. Нічого не підозрюючи, Водолаз затулив долонями обличчя і відповів:

      – Ненормальний я, Міську. Проклятий! Розумієш чи ні?

      Хвиля каяття, яка раптово накрила Антона, зібралась у сльози, що їх помітив Міхаель, коли його співбесідник розтулив долоні.

      – Перестань, брате, – співчутливо мовив Міхаель. Він поклав руку на плече друга і якомога утішливіше сказав: – Ти такий, як усі, просто ввижається всіляка погань. Це нормально, з кожним може трапитись.

      З невеличкої хмаринки, що зависла над подвір’ям лікарні впали перші краплини дощу. Легіт погнав хмарку далі, відкриваючи Сонцеві шпитальний плац і даруючи хворим щасливу мить сліпих опадів. Міхаель негайно скористався з природного явища, прагнучи заспокоїти Антона.

      – Братане, навіть небо плаче осміхаючись. Ну чого ти завівся, усе буде тіп-топ.

      Антон замислився. Він хотів до кінця довести думку, тож насмілився.

СКАЧАТЬ