Прислуга. Кетрін Стокетт
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Прислуга - Кетрін Стокетт страница 43
Название: Прислуга
Автор: Кетрін Стокетт
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Зарубежная образовательная литература
isbn: 978-617-12-3935-7, 978-617-12-3934-0, 978-617-12-3381-2, 978-0-399-15534-5
isbn:
– Вибачте, я просто… задумалась про дещо.
– Ви дуже сумні.
– Міс Скітер… – відчуваю, як мої очі наповнюються сльозами, бо три роки – це зовсім небагато. Та й через сто років таке не забудеш. – …не заперечуєте, якщо я допоможу вам із цими питаннями завтра?
Міс Скітер починає щось казати, але сама себе зупиняє.
– Ну звичайно. Сподіваюся, ви почуватиметеся краще.
Закінчую зі сріблом і рушниками та говорю міс Ліфолт, що мушу йти додому (хоча ще півгодини робочого часу й вона вирахує це із зарплатні). Вона розтуляє рот для відмови, тому наважуюся збрехати й шепочу: «Я виблювала». І вона відпускає додому. Тому що, крім своєї матері, міс Ліфолт боїться лише негритянських хвороб.
– Гаразд. Я повернуся через півгодини. Під’їду о дев’ятій сорок п’ять, – наказує міс Ліфолт через пасажирське віконце машини.
Міс Ліфолт підкинула мене до «Джитні», щоби скупитися на завтрашній День подяки.
– І віддаси нам чек, – додає міс Фредерікс, підла стара мамуся міс Ліфолт.
Вони втрьох розмістилися на передньому сидінні. Мей Моблі затиснули посередині, й вигляд у неї такий нещасний, що можна подумати, ніби її скрутив правець. Бідняточко. Цього разу міс Фредерікс приїхала на два тижні.
– І не забудь індичку, – нагадує міс Ліфолт. – І дві банки журавлиного соусу.
Я усміхаюсь. Я готую для білих на День подяки відтоді, як Келвін Кулідж був президентом.
– Припини крутитися, Мей Моблі, – гаркає міс Фредерікс. – А то вщипну тебе.
– Міс Ліфолт, дозвольте мені взяти її із собою до крамниці. Допоможе мені скуплятися. Міс Фредерікс збирається заперечити, але міс Ліфолт погоджується. Я й рота не встигаю розтулити, щоб покликати Крихітку, а вона вже повзе, як хробак, колінами міс Фредерікс і вилазить через вікно просто мені в руки, наче я Христос Спаситель. Вмощую її на стегно, а вони від’їжджають Фортіфікейшн-стрит. Ми з Крихіткою хихикаємо, як дві школярки.
Поштовхом відчиняю металеві двері, беру візок, садовлю спереду Мей Моблі, просовуючи її ніжки в отвори для ніг. Мені дозволено скуплятися в «Джитні», поки на мені біла уніформа. Я сумую за старими часами, коли можна було просто пройтися Фортіфікейшн-стрит, де фермери продавали з ручних візків і вигукували «батат, боби, квасоля зелена, бамія. Свіжі вершки, пахта, сир, яйця». Але й у «Джитні» непогано. У них хоча б кондиціонер працює.
– Добре, Крихітко. Гляньмо, що нам потрібно.
В овочевому відділі вибираю шість бататів, три пучки зеленої квасолі. У м’ясника беру копчену свинячу рульку. Крамниця світла, чиста, акуратна. Зовсім не схожа на «Піґґлі Віґґлі» для темношкірих із тирсою на підлозі. Здебільшого тут білі леді, всміхнені, з готовими до завтрашнього дня налакованими зачісками. Є у крамниці чотири чи п’ять служниць, усі в уніформі.
– Філоветове! – каже Мей Моблі, і я даю їй потримати банку з журавлиною. Вона всміхається СКАЧАТЬ