Прислуга. Кетрін Стокетт

Чтение книги онлайн.

      Того дня я працюю як божевільна – ріжу цибулю та селеру, змішую салатні заправки, тру батат, лущу квасолю, чищу срібло. Кажуть, сьогодні ввечері, о пів на шосту, люди підуть до Ловенії Браун помолитися за Роберта, але допоки я занурюю двадцятифунтову індичку в розсіл, уже ледь піднімаю руки.

      Завершую готувати аж о шостій вечора, на дві години пізніше, ніж зазвичай. Розумію, що не матиму сил навіть постукати до Ловенії в двері. Піду завтра, коли закінчу з тією індичкою. Бреду додому від автобусної зупинки, ледве волочу ноги, очі на ходу заплющуються. Повертаю за рогом на Гессум-авеню. Перед моїм будинком стоїть великий білий «кадилак». А на сходах сидить міс Скітер, у червоній сукні й червоних туфлях, як найважливіша новина дня.

      Повільно йду через двір, міркуючи, що ж то зараз буде. Міс Скітер устає, притискаючи до себе сумочку, наче її можуть вкрасти. Білі у наш райончик не потикаються, хіба що прислугу підвозять, і, як на мене, це й добре. Я весь день працюю на білих і не хочу, щоб і в моєму домі вони наглядали за мною.

      – Сподіваюся, ви не заперечуєте, що я приїхала, – починає вона. – Просто… не знаю, де ще ми могли б поговорити.

      Сідаю на сходи, кожен хребець на спині болить. Крихітка так нервувала через свою бабусю, що помочилася на мене, й тепер від мене тхне. На вулиці повно людей, що йдуть до Ловенії молитися за Роберта, діти грають у м’яча. Усі дивляться на нас і думають, що мене, певно, звільнили.

      – Так, мем, – зітхаю я. – Що я можу для вас зробити?

      – У мене є ідея. Дещо, про що я хочу написати. Але мені потрібна ваша допомога.

      Важко видихаю. Мені подобається міс Скітер, але що ж це таке. Могла би просто зателефонувати. Вона б не всадилася на сходи до білої леді, попередньо не зателефонувавши. А тут розсілася, ніби має повне право припертися до мене додому.

      – Я хотіла б узяти у вас інтерв’ю. Як воно – працювати прислугою.

      Червоний м’яч закотився на моє подвір’я. Малий Джонс убіг із вулиці по нього. Угледівши міс Скітер, застиг на місці. Потім швидко хапнув м’яч. Повернувся й накивав п’ятами, мовби злякався, що вона кинеться навздогін.

      – Щось на зразок рубрики міс Мирни? – тягну байдужим голосом. – Щодо прибирання?

      – Ні, не в стилі міс Мирни. Я маю на увазі книжку, – пояснює вона, а очі такі великі. Схвильована. – Історії про те, як це – працювати в білих сім’ях. Як це працювати… наприклад, в Елізабет.

      Повертаюсь і дивлюся на неї. То про це вона намагалася запитати мене два тижні тому на кухні міс Ліфолт.

      – Гадаєте, міс Ліфолт погодиться? Щоб я розповідала про неї?

      Міс Скітер опускає очі:

      – Та ні. Я думала, що ми їй не зізнаватимемось. І я хотіла б, щоб інші служниці теж тримали це в таємниці.

      Морщу чоло, бо починаючи розуміти, про що вона.

      – Інші служниці?

      – Я сподівалася знайти чотирьох чи п’ятеро. Щоб показати, як то бути прислугою в Джексоні.

      Озираюся. СКАЧАТЬ