Військо Української революції 1917–1921 років. Євген Пінак

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ та австрійському полоні опинилося, за різними даними, від 200 до 500 тисяч вояків української національності, які служили в російській армії. Ними опікувалися члени Союзу Визволення України[37]. Полонених українців відправляли в окремі табори, у яких відкривалися школи, бібліотеки, театри, друкарні, велася робота з пробудження національної самосвідомості. Наприкінці жовтня – на початку листопада 1917 р. у німецькому таборі Ган-Мюнден на пропозицію генерал-майора В. Зелінського при українській громаді було створено військовий гурток, у якому незабаром нараховувалося 75 членів. Наприкінці лютого – на початку березня 1918 р. під Ковелем з вояків-українців, що перебували в німецьких таборах, почали формуватись дві дивізії чотирьохполкового складу, забезпечені німцями російським озброєнням і формою одягу, розробленою військовим гуртком у Ган-Мюндені[38]. Офіційно ці з’єднання іменувалося 1-шою та 2-гою Українськими дивізіями, проте в просторіччі, за кольором уніформи, – просто синіми чи синьожупанними. 14 лютого 1918 р. наказом ВМ УНР ч. 33 В. Зелінський був затверджений на посаді тимчасового командувача 1-шої Української дивізії[39]. У другій половині березня 1918 р. 1-ша Українська дивізія прибула до Києва[40], у той час як 2-га Українська дивізія завершувала формування під Ковелем.

      Проте виявилося, що генерал-майор В. Зелінський має забагато амбіцій (він бачив Сині дивізії основою нової української армії, що явно не відповідало планам Військового Міністерства УНР і особисто Військового міністра)[41], і 29 березня 1918 р. його усунули від командування синьожупанниками. Крім того, багато козаків цих дивізій бажали демобілізуватись та повернутись додому, що також не сприяло належному рівню військової дисципліни в частинах. У ніч проти 27 квітня 1918 р. німці роззброїли обидві Сині дивізії – саме напередодні гетьманського перевороту[42].

      Тим часом навесні 1918 р. пішов на спад рух Вільного Козацтва. Головними причинами були розпочате австро-німецькою та українською владою загальне роззброєння цивільного населення та зміна курсу національно-державної політики, що полягала у відмові від добровольчих формувань на користь регулярної армії. 23 березня Рада народних міністрів УНР ухвалила припинити організацію Реєстрового Вільного козацтва, а 5 квітня 1918 р. Військове Міністерство УНР видало наказ про загальне скасування воєнізованих козацьких загонів[43]. Замість них збройна охорона порядку на місцях покладалася на підрозділи, які входили до складу регулярної армії УНР. Ними стали охоронні сотні та кінні команди при повітових військових начальниках, формування яких розпочалося згідно з наказом від 29 березня 1918 року[44].

      Крім того, 15 квітня 1918 р. Військове Міністерство видало наказ про формування чотирьох залізничних сотень, зведених в окрему бригаду, для охорони залізничних сполучень. Згодом наказ було скасовано і замість бригади розпочато формування 1-го Залізничного полку[45], який пізніше став основою Окремого корпусу залізнично-технічних військ у складі СКАЧАТЬ