Військо Української революції 1917–1921 років. Євген Пінак

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ козацтву. В результаті по всій Україні лише близько 1,5–2,5 тисячі вільних козаків встали на захист країни від більшовиків.

      Після приходу до влади у жовтні (листопаді) 1917 р. більшовики вжили низку заходів, спрямованих на посилення впливу в солдатському середовищі. Вони вирішили скористатися з антиофіцерських настроїв багатьох вояків. 10 листопада 1917 р. було опубліковано Декларацію народних комісарів з військових і морських справ від 8 листопада, що містила спеціальний розділ «Знищення чинів, зовнішніх відзнак і титулування», у якому проголошувалося знищення не лише чинів, титулів та зовнішніх відзнак форми одягу, а й самої різниці назв офіцера і солдата – зберігалося тільки звертання за посадою[18]. Такі дії російського більшовицького уряду, звичайно, не могли пройти повз увагу Генерального Секретарства Військових Справ, тим більше що ідеї, викладені у виданих ним нормативно-правових актах, знаходили відгук і серед вояків-українців. Так, корпусний з’їзд українців VII корпусу (Румунський фронт) з-поміж іншого ухвалив 3 грудня 1917 р. «домагатись перед Генеральним Військовим Секретарем щоб слово „салдат“ було скасовано і замінено словом „Украінській козак“, а також домагатись скасування погон…»[19]

      Отже, у перших числах грудня 1917 р. Генеральний секретар військових справ С. Петлюра оголосив про намір опублікувати статут про нову організацію армії, що «має на меті рівність усіх військових чинів»[20]. З метою нейтралізації більшовицького впливу почалося – із залученням військових фахівців – розробляння статуту, який у середині грудня 1917 р. було винесено на розгляд Всеукраїнської ради військових депутатів. Проте статут було відхилено, оскільки він не містив положення про виборність командного складу. Від Петлюри вимагали скасування чинів та передання усієї дисциплінарної влади в армії радам – тобто фактичної ліквідації залишків дисципліни у війську. Якщо на першу вимогу С. Петлюра ще міг погодитись, то на другу – аж ніяк. Тому 17 грудня 1917 р., оминаючи як Центральну Раду, так і Генеральний Секретаріат, він затвердив «Статут Української Народньої Армії» [документ № 1-1-3]. Згідно зі Статутом, кожен громадянин УНР мав захищати рідний край, життя і добробут його мешканців від ворогів. Відтепер кожен громадянин, що перебував у лавах армії УНР, мав носити назву «козак». Декларувалася рівність козаків усіх родів зброї у громадянських правах, відсутність привілейованих частин і родів зброї. Скасовувалося «звання офіцера», службове становище козака мало визначатися його обов’язками. Однак про виборність командирів не йшлося: у полку й окремій частині на всі посади (крім заступника командира полку) мав призначати командир частини, а на посади від заступника командира полку і вище – Секретарство військових справ[21]. Це остаточно зіпсувало і без того погані стосунки між С. Петлюрою та Головою Генерального Секретаріату В. Винниченком[22]. Уже 18 грудня 1917 р. (1 січня 1918 р.) почав виконувати обов’язки новий Генеральний СКАЧАТЬ