Військо Української революції 1917–1921 років. Євген Пінак
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Військо Української революції 1917–1921 років - Євген Пінак страница 7

Название: Військо Української революції 1917–1921 років

Автор: Євген Пінак

Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»

Жанр: История

Серия:

isbn: 978-617-12-4020-9, 978-617-12-3399-7, 978-617-12-4019-3

isbn:

СКАЧАТЬ 27 січня (9 лютого) 1918 р. в Бресті було підписану мирну угоду між УНР та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною. Уряд УНР негайно звернувся до цих країн із проханням про збройну допомогу. Німеччина й Австро-Угорщина із задоволенням відгукнулись, оскільки в умовах жорсткої продовольчої кризи контроль над Україною – житницею колишньої Російської імперії – міг урятувати їх від поразки у війні. Уже 18 лютого (за новим стилем) 1918 р. німецькі війська почали наступ на Київ, а 24 лютого (за новим стилем) австро-угорські війська – наступ на Одесу. Відповідно, у наступ на більшовиків перейшли й українські частини.

      Німецькі війська в Києві, березень 1918 року

      Панцерник Запорізької дивізії

      1 березня 1918 р. німецькі та українські війська підійшли до Києва, залишеного більшовиками два дні тому, і наступного дня урочисто вступили до міста[32].

      Уже за місяць майже вся Україна була вільна від радянських військ, «армії» яких були занадто слабкі, щоб чинити серйозний опір німцям та австрійцям. Харків, останнє велике українське місто, було звільнено 5 квітня, однак бойові дії не припинялись до кінця місяця – тільки 30 квітня 1918 р. вдалось повністю опанувати лінію державного кордону з Росією.

      Однак за день до цього Українська Народна Республіка перестала існувати – до влади в Україні прийшов Гетьман П. Скоропадський.

      Звільнення території України від більшовиків знову поставило на порядок денний питання про створення українського війська. Цим разом навіть соціалістичне керівництво УНР вирішило відмовитись від експериментів та розбудовувати повноцінну регулярну армію.

      Армія УНР мала складатись із восьми корпусів, кожен з яких розташовувався на території однієї губернії, які входили до складу України. Кожен корпус мав складатись із двох піших дивізій (по 4 піші та 3 артилерійські полки і допоміжні частини), важкої артилерійської бригади та інших частин. Крім того, чотири корпуси отримали ще по одній кінній дивізії (4 кінні полки, 1 кінно-гарматний полк і допоміжні частини), а один корпус – кінну бригаду (2 кінні полки)[33]. 17 квітня 1918 p. Військовий Міністр УНР підполковник О. Жуковський наказом ч. 79 призначив командирів корпусів: Київського – отамана Мартинюка, Волинського – отамана Дядюшу, Полтавського – отамана Осецького, Подільського – отамана Клименка, Одеського – отамана Дорошкевича, Харківського – отамана Вовкобоя і Катеринославського – отамана Васильченка[34]. Кадри частин та з’єднань нового українського війська мали формуватись із частин та з’єднань колишньої російської армії. Остаточно реєстр частин армії було сформовано лише в травні 1918 р., а на 20 квітня 1918 р. до складу Української Армії було офіційно зараховано кадри тільки 6 штабів корпусів, 13 піших та 2 кінних дивізій зі складу колишньої російської армії.

      За основу організації було взято СКАЧАТЬ

<p>32</p>

Довбня В. Січові Стрільці київського формування у визвольних змаганнях 1917–1920 років: організація та правові засади діяльності. – К.: Текст, 2002. – С. 33.

<p>33</p>

Тинченко Я. Українські збройні сили. Березень 1917 р. – листопад 1918 р. (організація, чисельність, бойові дії). – К., Темпора. – С. 200–201.

<p>34</p>

Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 рр. – Т. 2. – К., Темпора, 2002. – С. 162.