раКУРС. Світлана Талан

Чтение книги онлайн.

      День провела зі своїми пташенятами: гуляли містом, сходили в дитяче кафе. Наближався вечір, а я все ще не визначилася, що мені вдягнути. Згадалося суто жіноче: «Узимку відкриєш шафу – увесь літній одяг, улітку нема чого вдягати». Так і в мене. Є кілька суконь, які я вдягла, покрутилась у них перед дзеркалом і поклала на своє місце. Ось не можу ходити в сукнях, хоч ти лусни! Штани, джинси – зовсім інше! Дістала блузки, різні кофтинки, приміряла й відчула, що вже краще. Обрала легеньку кофтинку блакитного кольору на ґудзиках. Як завжди, моїм грудям мало місця, і вони виглядають із неї. Нехай і так. Тривалий час у підлітковому віці я ненавиділа свої великі груди і, лише коли стала жінкою, зрозуміла, що вони один із найкрасивіших винаходів матінки-природи. Жінка може бути непривабливої зовнішності, але якщо її грудям бракує місця під одягом, то чоловічі погляди будуть не на обличчі, а в жінки за пазухою. Якщо є кофтина, то потрібна спідниця. Переміряла всі свої п’ять спідниць і закинула їх у шафу. Дістала джинси, натягла на себе й відчула себе людиною. Нехай не дрескод, але зручно.

      – Пташенятка, Соля вам почитає на ніч казку, а ви будьте чемні! – даю вказівку дівчаткам, цілую їх по черзі і йду з дому.

      Сашко вже чекає на мене біля під’їзду будинку. На ньому модна брендова футболка, джинси, тож добре, що не вдягла вечірню сукню.

      – Я замовив нам столик, – сповіщає він, привітавшись.

      У приміщенні ресторану затишно, тихо, напівтемрява. На столі переді мною тареля із салатом.

      – Мої улюблені морепродукти! – кажу я й із вдячністю поглядаю на друга. – Ще не забув, що мені подобається?

      – Я нічого не забув, Елінко, – каже він, і його погляд важко й неохоче відривається від моїх грудей.

      П’ємо червоне напівсолодке вино, жуємо салати й згадуємо дитинство.

      – Ти мені завжди подобалася, – нагадує він те, що мені й так відомо.

      – Знаю, але одружився ти з іншою, – легенько нагадую.

      – Ти обрала не мене.

      – Погано старався, – жартую я.

      Сама в цей час думаю, чи могло скластися по-іншому моє життя, якби я відповіла Сашкові взаємністю. Можливо, він би був гарним чоловіком та батьком наших дітей? І саме зараз чомусь у голові промайнуло запитання: «Який він у ліжку? Пристрасний чи кволий? Холодний чи гарячий?»

      «Це вино у всьому винне!» – відганяю такі думки й знаходжу собі виправдання.

      – Потанцюємо? – питає він і подає мені руку.

      Не пам’ятаю, коли востаннє чоловік запрошував мене на танець. Танцюю з ним під легку оркестровку, відчуваю запах дорогих парфумів, і в голові трохи паморочиться. Якби мама почула мої думки, то сказала б: «Я ж казала, що в тебе чоловіки на першому місці!» Мамо, ти помиляєшся. Я не збираюся спати із Сашком, якщо навіть його близькість зараз мене легенько збуджує. Музика стихає, і ми повертаємося на місця за столиком. Сашко починає розповідати, як йому важко, бо сімейне життя не склалося.

      Я СКАЧАТЬ