раКУРС. Світлана Талан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Ми можемо собі дозволити купити все на ринку, – казав я їй. – І непотрібно там горбатитися з ранку до вечора, поливати, копати й хвилюватися, щоб усі плоди нашої праці не були вкрадені за одну ніч.

      – На ринку? Та ти знаєш, що вони там продають? Які хімікати підсипають, щоб швидше зріла городина?! – обурювалася мати.

      – Хочеш, я перший буду куштувати куплене на ринку? – жартував я, намагаючись переконати, що іноді навіть дешевше купити, ніж самій виростити на грядці.

      – Ось як помру, тоді роби що хочеш, – так завжди закінчувалися наші розмови щодо дачі.

      Мати знає, що я не люблю длубатись у землі, тому вважає, що моя пропозиція позбутися дачі – це спроба уникнути роботи на ній. Справді, для мене що працювати тут, то краще дві зміни підряд відбути під землею, але мати ніяк не може зрозуміти, чому мені не цікаво, які сорти помідорів родять краще й чим труїти колорадів. Іноді ми з хлопцями приїжджаємо сюди на відпочинок. Це буває тоді, коли запланували зварити кашу чи насмажити м’яса, а погода не сприяє цьому. Тоді їдемо сюди, під навісом готуємо страву та залишаємось у будиночку на ніч. Ніде правди діти: частенько я давав друзям ключі для ночі кохання з дівчатами на дачі, та й сам таке робив. Гадаю, що мама про це здогадувалась, але мені не дорікала. Я також їй вдячний за те, що жодного разу не сказала мені щось на кшталт «Я тебе народила…», «Я тебе сама зростила, тепер ти мусиш…», хоча такі дорікання чи не щодня може чути від своїх батьків Юрко.

      Мама вручає мені лопату й паличкою відмічає на землі грядки, які я маю скопати. Поки я ворушу лопатою вологу землю, вона чаклує над мішечками з насінням.

      – Спочатку посію моркву, – говорить чи до мене, чи сама собі. – Потрібно зробити це, поки земля не висохла, бо такі маленькі зернятка в ній засохнуть, ледь припече сонце.

      Мама скородить скопану землю, проводить паличкою рівненькі рядочки. Про політику зараз не говорять хіба що стовпи при дорозі, тож і ми починаємо розмови.

      – Не розумію, чому нас ненавидять за те, що розмовляємо російською? – почала мама. – Чи ми винні в тому? Люди мали вибір, якою мовою навчати дітей у школах. Батьки розмовляють російською, їхні діти з пелюшок чують цю мову, тож закономірно, що віддавали дітей у школи з російською мовою навчання. Українська була певний час не обов’язкова до вивчення, тож батьки, щоб не перевантажувати мозок дітей, відмовлялися від неї. І це впродовж багатьох років!

      – Тепер мова наша й наших батьків для бандерівців стала ворогом номер один. Ми ж не змушуємо їх розмовляти російською, нашою мовою, тож чому ми не маємо вибору?

      – Бо ми з Донбасу. Доки Донбас мовчки гнув спину, доти було все добре, а як подав голос, одразу став поганий.

      Мама дістає з кишені сарафана інший пакетик, щось відмічає на папірці олівцем і знову схиляється над грядкою.

      – Так уже склалось історично, що російська мова стала нашою рідною, – каже вона. – Я добре знаю українську, але СКАЧАТЬ