Небіжка для ляльки. Олексій Щуров

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пару. Униз, униз, униз по королівському пагорбу пролягав їх шлях – і старовинні будинки, з труб яких підіймався дим, вже не здавалися Ґейдвіг атавізмом у сучасному світі: вона кинула його та потрапила в місце, що належало минулому. Вона трохи зупинилася та оглянулася. У напівсвітлі височили шпили готичного собору, осяяні холодним сонцем, у світлі якого вони казали не про піднесення, а про падіння, та що з того було Ґейдвіг, бо вона була щасливою у ці короткі хвилини і усі інші речі були зайвими. Вона поклала руку Іколу на плече та розсміялася дрібним сміхом, що розколовся на тисячі крижинок у морозному повітрі.

      – Не час, – намагався поставити її на місце Ікол, хоча не приховував, що йому було насправді приємно. – Багато хто нас зараз чекає на місці.

      Та хіба Ґейдвіг його чула? Зараз якась корпорація була для неї неважлива: вона була щаслива по-справжньому. Сторонні могли би подумати, що у цю мить якась божевільна з розмальованим обличчям без причини стрибає навколо молодика та намагається почепитися йому на шию. І були би недалекі від істини, вважаючи, що вона досягла свого, бо Ікол узяв її під лікоть та повів далі униз вулицею. Оминувши чумний стовп, вони звернули ліворуч та спустилися по сходах вже вкритих снігом та пожовклим листям з небагатьох дерев, що зростали по обидві боки. І нікого більше, крім них самих, тут не було. Ґейдвіг поглянула на Ікола, ставлячи німе запитання: «Ми прийшли?»

      – Ще ні, – відповів Ікол. – Спуск тільки почався. Ось коли побачимо ріку, тоді вважай, що ми на місці.

      Спускатися довелося довго. Сходи були з обох боків затиснуті будинками, що бігли донизу терасами. Ґейдвіг йшла повільно, роздивляючись старе місто, у якому не була ніколи, навіть коли їй було потрібно копіювати та робити етюди зі скульптурами. Та і навіщо, коли у знайомих був Wi-Fi та можливості вивчити ці старі каменюки у тримірному вигляді, знаходячись у теплі, затишку та з бляшанкою пива під рукою. Що змінило її погляд на усе це? Вона не розуміла та й не хотіла. Але звикати мусила. Бо саме десь тут буде її нова домівка.

      Сходи вивели їх на широкий майданчик, з якого відкривався вид на сіру зимову ріку, яка не могла вкритися льодом через каскад шлюзів. Сіре небо, вкрите тучами та вітер панували над містом. А над набережною на усю цю сувору дивовижу дивилися тільки ті двоє, яких привела на те місце справа. З цієї тераси йшов ще спуск, але Ікол узяв напрямок уліво, де в ряду одноманітних сувенірних крамниць над однією з дверей вітер розхитував дерев’яну вивіску, на якій готичними літерами було викарбовано: «Ляльковий рай». Ґейдвіг дивилася, як вітер змушує вивіску скрипіти на немазаному металевому штирі і від цього скреготу їй зробилося моторошно. Чомусь пригадалася пісенька, яку вона почула сьогодні. Вона стурбовано поглянула на Ікола, а він не звернув на неї уваги, тільки розчахнув незаперті двері у крамницю.

      Так, саме крамницю, а не крамницю. Хоча тут було проведено електрику і приміщення було яскраво освітлене, здавалося, що покупець мав потрапити якщо не до епохи середньовіччя, СКАЧАТЬ