Небіжка для ляльки. Олексій Щуров
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Небіжка для ляльки - Олексій Щуров страница 21

СКАЧАТЬ Ікол обвів крамницю поглядом, щоб змусити ляльок завмерти на місці. – Тебе, Ґейдвіг, вони вже не турбуватимуть. Обживайся, знайомся зі своїми володіннями та опановуй нотатник. Вороття для тебе вже немає. А зараз, щоб тебе трошки заспокоїти – невеличка екскурсія будинком.

      Він провів Ґейдвіг до дверей, що були майже непомітні у дубових панелях. За ними виявилося приміщення зі столом та верстатами. Біля вікна із кольоровим склом стояла стара швейна машинка, яка працювала під тиском стопи. І по стінах були різноманітні шкафчики.

      – Твоя майстерня, – відповів Ікол. – Дизайн та пристрої несучасні, проте надійність свою доводили не раз. Усе працює краще за гаджети та сучасне казна-що. Ти потім у цьому впевнишся та розберешся що до чого, а зараз – до кухні.

      Будинок виявився більшим, ніж здавався зовні. Кухня знаходилася за непримітною перегородкою, яку Ґейдвіг прийняла за муровану стіну. Насправді одну велику кімнату розділили на три з допомогою гипсокартонних перегородок, вкритих шаром матеріалу, що не пропускає звуки. Устаткування тут виявилося на відміну від попередніх приміщень модерновим, у стилі high-tech – сірий метал поєднувався з червоним. Піч знаходилася посередині, а над нею височив величезний електродушник. Холодильник був забитий їжею, можна було би зараз щось приготувати, якби Ґейдвіг мала до цього хист, але вона звикла переносити свої абстракції і на їжу, тому в неї справді виходило дещо екстравагантне з вигляду, наприклад зелений слиз кольору шмаркль – це було щось овочеве, а щодо смаку… Виглядом кухні Ґейдвіг була задоволена, хоча не розуміла, навіщо відводити стільки простору під харчоблок.

      На другий поверх вели сходи. У коридорі було три двері. В одній з кімнат вже було розміщено гардероб від мадам Дізгайз – ті ж вішалки та сірі чохли на них. Оскільки у кімнаті більш нічого не було, Ґейдвіг позіхнула з нудьги та пішла оглядати дві інші.

      Найбільша з кімнат виявилася вітальнею. Для такого будинку теж занадто сучасною. Дисонувала з типом будівлі величезна плазмова панель з дистанційним керуванням, до якої було під’єднано акустику зі стандартом Dolby 7. На меблі Ґейдвіг не звернула уваги, немов їй було байдуже до цього, бо, саме на її думку, це була звичайна філістерська халупа, що вбиває самий дух мистецтва.

      Такої ж думки вона була і про спальню: усе банальненько. Постіль, дзеркало, шафа-купе, тумбочка… Правда, речі коштовні, з дерева, і стандартні. Без фантазії. Без особового погляду на життя. У ванну, що поєднувалася зі спальнею, Ґейдвіг заглядати не стала.

      – Мені тут жити? – у її голосі промайнули нотки вдаваної байдужості.

      – Так, якщо не лякають співи ляльок, – посміхнувся Ікол.

      – Та я тут з нудьги скопичусь! – не витримала Ґейдвіг.

      – Нудьга та твоя кар’єра – речі несумісні, – відповів Ікол. – Ти майструватимеш та продаватимеш, до тебе будуть заходити з наступного дня, і твоє перше завдання – це різдвяна лялька.

      – Дурний СКАЧАТЬ