До побачення там, нагорі. П'єр Леметр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ спочатку тихенько, а потім усе обуреніше і наполегливіше…

      – Якісь проблеми?

      Почувши цей голос, Альберт скам’янів. У ньому відчувалося стільки ядучості, ніби це були випари смертельної отрути. В полі зору з’явився спочатку ремінь. Альберт відчув, як починає тремтіти.

      – Річ у тім… – почав жандарм, простягаючи військове посвідчення.

      Альберт нарешті підвів голову і зустрівся з холодним і нищівним поглядом капітана д’Олнея-Праделя, що був, немов лезо ножа. Такий, як завжди… Ретельно прилизане каштанове волосся, мундир з голочки, стояв хизуючись.

      Прадель узяв посвідчення, не спускаючи погляду з Альберта.

      – У мене тут два «А. Майяра», – пояснював жандарм. – Я от сумніваюся щодо фотографії…

      Прадель навіть не глянув на документ. Альберт опустив очі додолу. Це було сильніше за нього – він не витримував цього погляду. Ще п’ять хвилин, і з його носа скотиться краплина поту.

      – Цього я знаю… – зверхньо кинув Прадель. – Я чудово його знаю.

      – Тоді все гаразд, – козирнув жандарм.

      – Це точно Альберт Майяр…

      У Праделя була манера говорити дуже повільно, так ніби він у кожен звук додавав особливої ваги.

      – …Жодного сумніву.

      Поява капітана усіх враз стишила. Солдати замовкли, ніби вражені затемненням. Було у цьому Праделі щось таке, що сковувало, ніби якийсь іще один Жавер. (У пеклі охоронці, певно, мають такий погляд.)

      Я сумнівався, чи говорити тобі про це, але все ж наважуся. Я маю новини про О. П. Він став капітаном! Ну, що ж, на війні вигідніше отаким негідникам, аніж солдатам. І він тут керує відправкою в демобілізаційному центрі. На мене зустріч так подіяла… Ти уявити собі не можеш, що мені сниться відтоді, як я знову його побачив…

      – Ми ж знайомі, рядовий Альберте Майяре?

      Альберт наважився підняти очі.

      – Так, пане лейт… пане капітане. Ми знайомі…

      Жандарм більше не сказав нічого, він втупився у свої папери з печатками та списками. Атмосфера довкола почала зловісно вібрувати.

      – Я навіть знаю про ваш героїзм, рядовий Альберте Майяре, – процідив Прадель із зневажливою міною.

      Він роздивлявся його від голови до п’ят. Він явно тягнув час. Альбертові здавалося, що земля тікає у нього з-під ніг, ніби він стояв на сипких пісках, і якось мимохідь, в паніці, він випалив:

      – Це все – наслідки війни.

      Довкола запала німа тиша. Прадель підвів голову подивовано.

      – Кожен… виказує свою справжню натуру, – важко закінчив Альберт.

      Губи Праделя склалися в іронічну гримасу. (Інколи його вуста перетворювалися на тонку смужку, яка при потребі якось механічно розтягувалася.) Альберт збагнув, що його завжди напружувало: капітан Прадель ніколи не кліпав. Від цього його погляд здавався пронизливо-різким і пильним. «Ця скотина ніколи не плаче», – подумав він, ковтнувши клубок у горлі, й опустив очі.

      Інколи СКАЧАТЬ