До побачення там, нагорі. П'єр Леметр

Чтение книги онлайн.

      Дівчина була середнього зросту. Років десь двадцять сім чи двадцять вісім, не красуня, подумав Альберт, але приємна. Шубка у неї, мабуть, з горностая (але Альберт не був упевнений). Якось Сесіль показувала йому такі шуби у вітринах розкішних магазинів, і йому було дуже прикро, що він не міг дозволити собі ходити по крамницях, щоб купити їй таку. Молода жінка тримала муфту, на ній був модний капелюшок. Видно було, що в неї є можливість виглядати просто і водночас елегантно. Відкрите обличчя, великі темні очі, у кутиках – пучки дрібненьких зморшок. Темні вії та маленький ротик. Не надто гарна, але відчувалось – добре доглянута. Окрім того, видно було, що жінка з характером.

      Вона була схвильована. Тримаючи в руках, обтягнутих рукавичками, аркуш паперу, вона розгорнула і простягнула Альберту.

      Щоб хоч мить отямитись, він узяв його і зробив вигляд, що читає. Але в цьому не було потреби – він чудово знав, про що там мова. Офіційне повідомлення. Його погляд вихопив кілька слів: «помер за батьківщину», «через поранення, отримані на полі бою…», «похований поблизу…».

      – Панна цікавиться одним з ваших товаришів, загиблим у бою, – холодно проказав капітан.

      Дівчина простягнула йому ще один лист, який він мало не вронив, але швидко підхопив (а у неї вихопилося схвильоване «ох»).

      То був його почерк.

      Він повернув дівчині листа. Вона подала йому свою холодну, ніжну, але міцну руку.

      – Мене звати Мадлен Перікур. Я – сестра Едуарда…

      Альберт чемно нахилив голову. (Вони з Едуардом були схожі. Очима.)

      Ніхто не знав, що казати далі.

      – Мені дуже шкода… – сказав Альберт.

      – Власне, панна, – втрутився Прадель, – приїхала до мене за рекомендацією генерала Морійо… – Він повернувся до неї. – Це, здається, близький друг вашого батька?

      Мадлен кивнула на знак згоди. Але не зводила пильного погляду з Альберта, у якого нагадування про Морійо викликало спазми в животі. Його хвилювало, як це все закінчиться (інстинктивно він стиснув м’язи і зосередився на своєму сечовому міхурі). Прадель, Морійо… От петля і затягнеться зараз…

      – Річ у тім, – продовжував Прадель, – що панна Перікур хотіла би навідати могилу свого бідолашного брата. СКАЧАТЬ