До побачення там, нагорі. П'єр Леметр
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу До побачення там, нагорі - П'єр Леметр страница 26
Название: До побачення там, нагорі
Автор: П'єр Леметр
Издательство: Фолио
Жанр: Историческая литература
isbn: 978-966-03-7466-9
isbn:
Раптовий порив вітру розніс дим. Подвір’я спорожніло. Альберт також відчув себе спустошеним. Він глибоко вдихнув, помацав по кишенях у пошуках носовичка.
– Чорт… – вилаявся він.
Він же забув покласти в торбу Едуарда його зошит із рисунками…
У наступні дні в Альбертовій голові виникла нова думка, що тепер не давала йому спокою. Якби він помер, то чи хотів би, щоб Сесіль отримала офіційний (чи якийсь там формальний лист), написаний сухою мовою, що повідомив би її про його смерть і про те, що все скінчилось? Про маму мова не йде. Яким би не був отой лист, вона омила би його зливою сліз, перед тим як почепити у вітальні на стіну. Питання про те, потрібно чи ні повідомляти сім’ю, непокоїло його відтоді, як він знайшов на дні своєї сумки вкрадене військове посвідчення, коли шукав нове для Едуарда.
Воно було на ім’я Луї Еврара (рік народження 13 червня 1892 року).
Альберт не пам’ятав, коли помер цей солдат, швидше за все, в останні дні війни, але ж коли? Він пам’ятав, що батьки, яким треба про це повідомити, живуть у Тулузі (люди звідти мали би говорити з акцентом). Через кілька тижнів чи місяців, коли по ньому щезне й слід, за відсутності офіційного листа його визнають безвісти зниклим. І з Луї Евраром буде покінчено. (Так ніби він ніколи й не існував.) А коли помруть його батьки, хто тоді згадає про Луї Еврара? Всі ці загиблі і зниклі – їхня кількість і так уже була величезною, Альберт тепер додав до них ще одного. Його батьки так і плакатимуть у невідомість…
Тепер візьмемо з одного боку Ежена Лярів’єра, а з іншого – Луї Еврара. Поставимо Едуарда Перікура між ними. Дайте це все для роздумів такому солдатові, як Альберт Майяр, і зрозумієте його стан безмежної туги…
Про сім’ю Едуарда Перікура він не знав майже нічого. Правда, у документах вказана адреса фешенебельного кварталу. Але якщо ваш син помер (з фешенебельного він кварталу чи ні), це ж нічого не міняє. Іноді родина спочатку отримує лист від бойового товариша (бо адміністрація зазвичай дуже квапиться, посилаючи хлопця на війну, але зовсім не спішить повідомити про його смерть…).
Альберт має добре продумати цей лист, щоб підібрати потрібні слова. Але думка про те, що це брехня, не полишала його…
Повідомити людям, які переживатимуть смерть свого сина, коли він насправді живий? Що ж робити? З одного боку – брехня, з іншого – гризоти сумління. Така от безвихідь кого завгодно зведе з розуму…
Нарешті, перегортаючи сторінки зошита, він таки наважився. Цей зошит постійно лежав біля його ліжка, і він часто розглядав його. Ці малюнки стали вже ніби частиною його життя. Але цей зошит йому не належав. Треба повернути його. Якомога акуратніше він вирвав останні сторінки (вони були заповнені тоді, коли зошит допомагав їм спілкуватися).
Він розумів, що все одно не зможе описати все до ладу. Але таки взявся писати…
Шановні панове батьки!
Мене звати Альберт Майяр, я – друг Вашого сина Едуарда, і мені дуже прикро писати Вам про те, що він трагічно загинув у бою 2 листопада цього року. Вас ще повідомлять про це офіційно. Але мені СКАЧАТЬ