Узурповані життя І. Фантастичні пригоди князя Мороку, людей і потойбічних. Юрій Моро.

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ще не було, готувати будемо. І на воді, і на землі свого закону, своєї влади покаже чорноземський сповіщанин. Так брати?!

      Могила вдарив куркулем9 по борту у ритм барабану, на що команда в один голос рівно гримнула ствердним криком.

      – До речі, Якове, – Могила повернувся і хитро зиркнув на Тара. – А ти можеш собі уявити хто ці промови до мене у голову запхнув?

      Тар знизав плечима, хоча і згадав від кого Яків цих слів наслухався перед подорожжю у невідоме. І хто в його серці запалив вогонь, а у голові – думки про повстання. Могила не міг того знати. Ніхто не знав.

      – Когут, уявляєш? От же ж… – Отаман дмухнув велику хмаринку тютюнового диму, та вона швидко полетіла позаду. – Я його ще джурою пам’ятаю. Запальний хлопець, та мені ніколи не спадало на думку, що у нього окрім шаблі щось у голові проросте. Життя дивовижне.

      – Виходить, не буде бійки, – припустив Тар. – Когута оберуть. Інакше, чому ти вважаєш, що повстання почнеться?

      – Має початися, брате. Має.

      Тар згодливо кивнув та потупив очі у воду. «Вгорі гілля, хвиль-ля», – пронеслось у голові в князя.

      Уламок VIII. Землеріз

      Чайка була на середні шляху до Хорти, коли вітерець змінився на вітрисько і над козаками поповзла невелика, неприродно чорна, хмара.

      – Швидше, хлопці! – закричав Могила. – Всю душу кидайте на греблі, або ж до води підем. Ось тобі, брате, – закриваючи обличчя від скаженого вітру, закричав Остап до Тара, – І пекло, якого немає.

      – Що це?! – запитав князь, хоча відповідь була йому відома.

      – Землеріз! – Прокричав отаман, чиї вуса розвивалися, наче дві морські мурени. – Хмара, проклята Духом Вітру! Замість блискавок списів, жбурляє велетенські кістені з шпичастими ядрами на кінці… Ліворуч!!!

      Кермові умить відреагували. З десяток кроків праворуч від чайки пронісся, чіпляючи воду, велетенський сонячний шар. Неначе важок маятника, він пройшов по дузі угору. Та коли досягнув крайньої точки – розтанув, а на його місці з’явилися ще два. Оскільки хмара рухалась, то й ядра також не мали однорідної траєкторії. Вони носилися по обидва борти чайки, а одне з них заціпило весла і кілька козаків із криками вилетіли у вируючі води Босфену.

      – Тримаємось, сповіщани! Не час ще для нас! – Прокричав Могила та зайняв спустіле місце на веслах. Тар також узяв греблі у руку і зробив вигляд, що він як і всі пронизається жагою до життя. А за мить, на додачу, заголосив: – Угорі гілля, хвиль-ля!!! Натиснули, брати!!! Угорі гілля, хвиль-ля…

      Козаки, сміючись, надбавили потужності й гучності у голосі та що є сили веслували між блискавичних булав Землерізу. Велетень-барабанщик увесь наступний шлях до берега насилав на хмару прокляття і реготав, мов скажений. Тару здалося, що велетень не заради забави знущався із загрози. Смерть була для нього звичайнісіньким жартом.

      Коли чайка досягнула СКАЧАТЬ