Узурповані життя І. Фантастичні пригоди князя Мороку, людей і потойбічних. Юрій Моро.

Чтение книги онлайн.

      – Бачу, тобі вже краще, – підпаливши скельцем люльку, мовив отаман, хитро усміхаючись. – Мабуть, у нечистих свої ліки. А я от вирішив із хлопцями прогулятися. Ота чорна падла, – Могила кивнув головою, указуючи за плече. – Зустріла нас тільки-но ми висадилися до берега. Миха разом із конем, уявляєш, у небо підняла та кинула так, що обоє, мов гілки від вітру, хруснули і зламалися. То ми її від берега і погнали.

      – А їхав чого? До жінки? – припустив князь відшукав спогад, що у Могили сім’я у Блискавицях.

      – До неї. Аби ти зараз не згадав, то, може, й краще було б.

      – Повертаємо?

      – Та ні. – Остап наморщив лоба. – На тому тижні завітаю, як чого не трапиться.

      – А трапитися може.

      – Може, – отаман зітхнув. – Ну, тоді не по долі близьких у цьому місяці побачити.

      Замовкли. Барабанщик припинив ударяти. Козаки покинули весла і розсілися, аби перепочити й побалакати. Могила кинув кільком гострих зауважень, та перевів погляд на Тара.

      – І яке на вигляд те… пекло? – випускаючи крізь довжелезні вуса тютюновий дим і трохи помовчавши, запитав отаман.

      – Не встояв?

      Тиша. Тар зрозумів, що Могила не уклінно чекав на відповідь.

      – Не існує, брате Остапе, жодного пекла.

      – Гм, – задумався отаман. – Невже за гріхи людські немає Божого суду?

      – Божий суд, мабуть, на землі відбувається, – припустив князь, сприймаючи із певною огидою подібні міфічні уяви співбесідника. Але Тар добре усе розумів.

      Раніше, він лише інколи робив дірки у Межі, від чого казкові уявлення місцевих втілювалися. Не-Реаль існувала сама по собі, виключно за її особистими законами, а людство будувало серед тих законів свою історію, своє життя. Останні століття стали випробуванням для нього. Магія, потойбічні. Усе це постало реальним для людей. Звісно, що не всі повірили. Однаково, як і те, що не всіх ті зміни торкнулися. Незважаючи на ці обставини, князь розумів, що зараз, у цю саму мить, невіра людей у новітній, змінений ним світ була хибною і навіть безглуздою.

      – Важко погодитися із твоїми словами, – Могила протяжно зітхнув. – Сподіваюсь, що ти не всюди був.

      – Я теж, – погодився Тар, аби надати бесіді крихту людяності.

      – А насправді, – навіщо їздив? Усі кажуть різне. Ежик Зрадник, СКАЧАТЬ