Узурповані життя І. Фантастичні пригоди князя Мороку, людей і потойбічних. Юрій Моро.

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ні? – кінь недовірливо зиркнув на князя, що сидів позаду у сідлі.

      – За мене не переймайся. Хоч я і в’язень тіла твого товариша, а все ж істота вічна.

      – Та я, йогі-го, – Кремез зробив пазу і знов подивися на беззвучного велетня. – За тебе не переймаюсь, прірву тобі в голову, господарю.

      – А?.. Он як? Та він, наче коней не їсть.

      – Гарні справи, – кінь фиркнув. – Ти знаєш хоч щось насправді?!

      – Аби ти замовкнув – у мене б щастя побільшало, – з презирством посміхнувся князь. – Поїхали.

      Тар вдарив коня ногами у боки, але тварина не ворухнулася. Стояв кінь, як укопаний.

      – Ні, йогі-го, – відмовився чотириногий. – Іди сам. Ти – істота вічна, а я – ні.

      – Кремезе, а на ділі – боягуз? – князь посміхнувся. – То треба тобі іншого ім’я дати.

      – Добре, йогі-го. Якщо повернешся – даси другого.

      Трохи невдоволений, але здебільш веселий Тар сплигнув з коня, зарядив два пістоля, що лишилися йому від Якова холостими, і побіг із криком та пострілами у бік велетня. Кремез, готовий утекти у будь-яку мить, усе ж приборкав свої почуття і поплівся за господарем.

      Розлючений ґавазмій, окутий голосними криками та пострілами, відчаївся, та, схоже, мав намір напасти на князя. Але, раптом, по селу почувся стукіт копит і з головної вулиці, з-за тину шинка, показалися десяток козаків у сідлах, на чолі котрих був пустотливий кошовий отаман із довгими, мабуть, з півсажня, вусами. Козаки палили у тварюку не холостими на зразок Тара, а бойовими, та це не мало значення. Така порція ґвалту була занадто значною, тому зляканий по вуха велетень зник у небі, швидко розмахуючи велетенськими крилами.

      Козаки оточили князя в кільце. Отаман, чиї вуса після бадьорої верхової їзди лежали на плечах та падали поза них, сплигнув з коня, швидко наблизився та міцно обійняв Тара.

      – Якове, – розціпив руки та відступив на крок позаду мовив довговусий. – Невже повернувся?

      – Як бачиш, брате Могила.

      Тар розвів руки і зробив оберт навколо себе, аби продемонструвати усім, що він і справді цілий-цілісінький.

      – Чом босий? – Могила показав на ноги князя. – Невже у пеклі так спекотно?

      Князь здивовано зиркнув на ноги і згадав, що й справді забув одягнути черевики – полишив їх на мотузці, з’єднаній із сідлом коня. Він мимоволі зняв їх під час спроб скоїти Дику сповідь. Босі ноги слугували своєрідним збудником полегшення під час важких і стомлюючих жестів. Не надійніший спосіб, але трохи послаблював утому від чаропрактик8.

      – Ще й як спекотно, – згадавши усе це відмахнувся Тар.

      – І коня загубив? – похмурішав Могила. – Невже втратив товариша?

      – Та ні, – князь показав на Кремеза, що майже наблизився до дружнього оточення. – Хуткіше, мій хоробрий Махане.

      Могила СКАЧАТЬ