Узурповані життя І. Фантастичні пригоди князя Мороку, людей і потойбічних. Юрій Моро.

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ князів – звісно, для людини – навряд. Чи, може, посперечаємось?

      – Ще одна угода? – Князь підвів брови. – Іди під три чорти, Лейлеку. Під три чорти.

      Уламок V. Бісова тварина

      Князь назвав коня справжнього Якова Кремез. Та тварина, з перших хвилин, не бажала приймати нового господаря і навіть штурхнула Тара копитами у груди. Князь відлетів, впав. Підвівся. Зрозумівши, що так не може бути й далі, Тар пригадав слабке заклинання школи Гріху, що зветься Дика сповідь. Десь з десятого разу він таки зміг провести неважкий жест і від кінчиків його пальців до ніздрів коня розтягнулась синьо-зелена пара. Якийсь час вона протрималась, та коли Тар розвів руки в сторони – пара розтанула, мов й не було.

      Перші хвилини кінь складав казна-що, та потроху, незв’язані розумом слова, почали набувати вигляду мови:

      – Ти, йогі-го, не товариш… раніш. Тепер, йогі-го, другий… за того. Бити… коли сідає, йогі-го! Чув?!

      – Чув, – спустошений звичайнісінькими чарами, наче трьома днями безперервної варти, відповів Тар.

      Він сів біля Кремеза та знов запалив люльку.

      – Будемо поки що разом, а потому я твого товариша поверну.

      – Не піде, йогі-го. Голова копита люба бачить. Болі море, йогі-го.

      – Ти не лайся, чотириногий, бо я тебе шаблею приборкаю. Зрозумів?

      – Спробуй, йогі-го!

      Князь проявив з потойбіччя невитіювату шаблю, та трохи не впав до землі. «Треба облишити магію, – подумав він. – Хоча… Аби провчити бісову тварину, мені сили вистачить».

      – Облиш, князю, – пронизаний сонячним промінням з’явився перед Таром сивий із синеньким обрамленням Дух справжнього Якова. – Мого товариша, якого ти Кремезом прозвав, треба погодувати з руки, погладити по холці та слова добрі сказати. А інакше, отримаєш ще кілка тумаків, а може і зовсім від тебе втече.

      – Багато знаєш? – Із презирством приснув Тар.

      – Дещо знаю, князю, – відповів Дух.

      – Ну, гаразд. Та як ця звірюга мене ще раз вдарить…

      Дух Якова зник. Залишати Ір-Реаль на довгі відрізки часу він права не мав. Особливо, коли Тар не був зацікавлений у такій появі. Хоча князю хотілося тріснути балакучого коня, він зробив усе, як сказав Дух справжнього Якова. Обережно погладив, погодував та спробував сказати щось добре.

      – Здоровенні в тебе ноги, Кремезе, – Тар зазирав позад коня. – Жодна кобила не втече, як забажаєш на неї залізти.

      Здивований недоречною похвалою кінь усе ж вирішив спробувати налагодити відносини з новим господарем.

      – Сідай, тільки, йогі-го, мовчи. Після… Колись… Казати по справі, а таке – ні.

      Князь заплигнув у сідло, владно махнув рукою. Навколишнє затремтіло, затріскотало і розсипалося на безліч уламків, неначе дзеркало, що впало на підлогу.

      Уламок VI. Ґавазмій

      Межа частенько збоїла, не завжди доставляла подорожан СКАЧАТЬ