Ребекка. Дафна дю Мор’є

Чтение книги онлайн.

      Я зраділа, побачивши там собак, що сиділи біля вогню, і Джеспер, молодший, одразу ж підбіг до мене й ткнувся носом у мою долоню. Стара сука підняла морду, коли я наблизилась, і зиркнула в мій бік своїми підсліпуватими очима, але, понюхавши повітря й зрозумівши, що я – не та, на кого вона чекала, з гарчанням відвернулася й знову взялася незворушно спостерігати за полум’ям. Джеспер також мене полишив, умостився біля своєї товаришки й почав лизати їй бік. Вони звикли так робити. Як і Фрісу, їм було відомо, що до другої половини дня камін у бібліотеці не розпалюють. Вони прийшли до ранкової вітальні, бо такий був давній звичай. Якимось чином, ще не встигнувши підійти до вікна, я вгадала, що з цієї кімнати відкривається вид на рододендрони. Авжеж, криваво-червоні й соковиті, такі, якими я бачила їх минулого вечора, величезні кущі скупчилися під відчиненим вікном, зазіхаючи навіть на вигнуту алею. Між ними була невеличка прогалина, яка нагадувала мініатюрну встелену моховитим килимом трави галявину. Посеред неї стояла крихітна статуя оголеного сатира, який підніс до губ флейту.

      Галявина на тлі багряних рододендронів правила йому за невеличку сцену, де він танцював і грав свою роль. У цій кімнаті не пахло пліснявою, як у бібліотеці. Тут не було старих добряче потертих крісел, не було столів, завалених журналами та газетами, які якщо хтось і читав, то лише зрідка, – однак вони лежали там відповідно до давнього звичаю, бо так того бажав Максимів батько або ще навіть його дід.

      Це була жіноча кімната, витончена, тендітна, кімната, в якій усі предмети були надзвичайно дбайливо підібрані її мешканкою таким чином, щоб кожен стілець, кожна ваза, кожна найменша, навіть крихітна річ гармоніювала як з рештою речей, так і з характером господині. Неначе та, що обставляла кімнату, казала: «Я візьму це, це і це», – й обирала зі скарбів Мендерлея ті, які їй подобалися найбільше, не звертаючи уваги на будь-що другорядне й посереднє, безпомилково, інстинктивно прибираючи до рук лише найкраще. Тут не було мішанини стилів, плутанини епох, і в підсумку виникала дивна й разюча бездоганність, тут не відчувалося формального холоду головної вітальні, яку демонстрували відвідувачам, натомість ця кімната була по-справжньому живою, вона світилася тим самим сяйвом і блиском, що й численні рододендрони під її вікном. І тоді я помітила, що тим рододендронам, яких не задовольнив театр на маленькій галявинці за вікном, дозволили оселитися в кімнаті. Величезні теплі квіти позирали на мене з камінної дошки, плавали у вазі на столі біля дивана, стрункі й витончені, стояли на письмовому столі поряд із золотими підсвічниками.

      Кімната була переповнена ними, навіть стіни перейняли їхній колір, набувши під промінням уранішнього сонця багатого й сяйливого відтінку. В кімнаті були лише ці квіти, і я замислилася, чи не було це зроблено з певною метою, чи не облаштовували цю кімнату саме так від початку, бо ж ніде інде рододендронів у будинку не було. Квіти прикрашали і їдальню, СКАЧАТЬ