Ребекка. Дафна дю Мор’є

Чтение книги онлайн.

      Не дивлячись на мене, Максим узявся читати газету, він був задоволений, почувався зручно, він звик до такого життя, звик бути господарем у своєму домі. І доки я сиділа отак замислившись, підперши рукою підборіддя й пестячи м’які вуха одного зі спанієлів, мені спало на думку, що я була не першою, хто відпочивав у цьому кріслі; хтось тут сидів до мене, і, звісно ж, вона лишила свій слід на подушках і бильці, на якому спочивала її рука. Та інша наливала собі каву з цього ж срібного кавника, підносила до губ чашку, нахилялася до собаки, як і я.

      Я несвідомо пересмикнулася, неначе хтось відчинив за моєю спиною двері й впустив до кімнати протяг. Я сиділа в кріслі Ребекки, я спиралася на подушку Ребекки, а собака підійшов до мене й поклав свою голову мені на коліно лише тому, що звик так робити й пам’ятав, як колись вона його тут пригощала цукром.

      8

      Звісно ж, я ніколи не усвідомлювала, що життя в Мендерлеї виявиться таким упорядкованим і розпланованим. Зараз, оглядаючись назад, я пригадую, як того першого ранку Максим підвівся, одягнувся й сів писати листи ще до сніданку, а коли я спустилася сходами донизу, вже по дев’ятій – мене дещо підганяли закличні удари гонга, – виявилося, що він майже поїв і вже чистив собі фрукти.

      Максим поглянув на мене й усміхнувся.

      – Не зважай, – мовив він. – Ти звикнеш. О цій порі в мене немає часу байдикувати. Розумієш, щоб господарювати в такому місці, як Мендерлей, треба працювати цілий день. Кава й гарячі страви – на столику. За сніданком ми завжди беремо їжу самі.

      Я сказала щось про те, що мій годинник спізнювався, про те, що я надто затрималася у ванній, проте він навіть не слухав – читав листа і чомусь супився.

      Я добре пам’ятаю, що мене приголомшило; я була вражена й дещо навіть ошелешена обсягом запропонованого нам сніданку. Там був чай у величезному срібному чайнику, а також кава, на плиті парували яєчня, бекон і риба. Ще, на окремому маленькому деку, були варені яйця й вівсянка у срібній мисці. На іншому підсобному столику – шинка й величезний шматок холодного бекону. А також ячмінні та пшеничні булочки, тости, стояло кілька горщиків із джемом, мармеладом і медом, а з іншого боку столу – десертні тарілки з горами фруктів. Мені видалося дивним, що Максим, який в Італії та Франції з’їдав на сніданок лише круасан, який-небудь фрукт і випивав чашку кави, у себе вдома сідав до столу, якого вистачило б на дюжину осіб, вочевидь, робив так день у день, рік у рік і не вбачав у цьому нічого безглуздого, не вважав це марнотратством.

      Я помітила, що він з’їв лише маленький шматочок риби. Я обрала собі варене яйце. Але мені було цікаво, що ж станеться з рештою їжі, з усіма цими яєчнями, хрустким беконом, вівсянкою й залишками риби. Невже, думала я, слуги, про яких я ніколи не дізнаюсь і яких ніколи не побачу, чекали за дверима кухні на даровані їм рештки нашого сніданку? Чи все це викидалося, зміталося до смітників? Звісно ж, мені ніколи СКАЧАТЬ