Ребекка. Дафна дю Мор’є

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Ні, з цього крила – ні, – відказала вона. – До того ж тут його навіть не чути. Перебуваючи в цьому крилі, навіть не подумаєш, що море десь поблизу.

      У неї була особлива манера говорити, неначе за її словами крилося щось іще, до того ж вона наголосила на словах «у цьому крилі», немовби натякаючи на певну другорядність кімнати, в якій ми зараз перебували.

      – Шкода, я люблю море, – сказала я.

      Вона не відповіла; лишень продовжувала дивитися на мене, склавши руки перед собою.

      – У будь-якому разі, це дуже мила кімната, і я впевнена, що почуватимуся тут зручно. Я так розумію, її відремонтували до нашого повернення?

      – Так, – відповіла вона.

      – Якою вона була до цього?

      – Тут були бузкові шпалери та інакші портьєри. Містер де Вінтер вважав, що вона має не надто радісний вигляд. Її майже не використовували, хіба для випадкових гостей. Але містер де Вінтер надіслав у листах спеціальні вказівки, повідомивши, що в цій кімнаті житимете ви.

      – То це не була його спальня?

      – Ні, мадам, він раніше ніколи не користувався кімнатами в цьому крилі.

      – О, він мені про це не розповідав, – відказала я, підійшла до туалетного столика й почала поправляти волосся. Мої речі вже розпакували, мої щітки для волосся і гребінець лежали на таці. Я зраділа, що Максим подарував мені набір щіток і що вони були розкладені тут, на туалетному столику, на видноті, перед місіс Денверз. Вони були нові, вони коштували грошей, я не мусила їх соромитися.

      – Еліс розпакувала ваші речі й попіклується про вас, доки не прибуде ваша служниця, – промовила місіс Денверз. Я усміхнулася до неї знову й поклала щітку для волосся на туалетний столик.

      – У мене немає служниці, – зніяковіло відказала я. – Упевнена, якщо Еліс – покоївка, то вона добре про мене подбає.

      На обличчі місіс Денверз з’явився такий самий вираз, як і під час нашої першої зустрічі, коли я так незграбно впустила на підлогу свої рукавички.

      – Боюсь, довго так тривати не зможе, – мовила вона. – Розумієте, леді у вашому становищі належить мати особисту служницю.

      Я зашарілася й знову потягнулася по свою щітку. В її словах відчувався докір, який я прекрасно зрозуміла.

      – Якщо ви вважаєте, що це необхідно, то, можливо, підшукаєте її для мене, – сказала я, уникаючи її погляду. – Можливо, яку-небудь юну дівчину, що прагне чомусь навчитися.

      – Як забажаєте, – відповіла місіс Денверз. – Це вам вирішувати.

      Запала мовчанка. Мені хотілося, щоб вона пішла геть. Я не могла зрозуміти, чому вона стоїть і спостерігає за мною, склавши руки на своїй чорній сукні.

      – Гадаю, ви живете в Мендерлеї вже багато років, – сказала я, вдаючись до чергової спроби. – Довше, ніж будь-хто інший?

      – Не довше, ніж Фріс, – відповіла вона, і я подумала про те, який же неживий у неї голос, він був холодний, СКАЧАТЬ