Ребекка. Дафна дю Мор’є

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ він тепер менше мене поважатиме. Як би я хотіла знати, що казати, що робити! Мені стало цікаво, чи він запідозрив, як це вдалося місіс Денверз, що самовладання, витонченість і впевненість – не ті риси, які мені прищеплювали від народження, і мені ще доведеться їх набути, – ймовірно, шлях до них буде тернистий, повільний і коштуватиме мені багатьох гірких митей.

      Тож на виході з кімнати, не дивлячись собі під ноги, я зашпорталася, перечепившись через сходинку під дверима, і в той час як Фріс підбіг мені на допомогу, піднявши мою хустинку, Роберт, молодший лакей, що стояв за ширмою, відвернувся, щоб приховати посмішку.

      Йдучи залою, я чула їхнє бурмотіння і сміх одного з них – припускаю, Роберта. Ймовірно, вони сміялися з мене. Я зійшла сходами нагору, щоб усамітнитися у своїй спальні, проте, відчинивши двері, побачила покоївок, які там прибирали; одна підмітала підлогу, інша протирала туалетний столик. Вони здивовано поглянули на мене. І я швидко вийшла. Отже, я не мала заходити до своєї кімнати о цій годині. Цього від мене не очікували. Це порушувало господарські звичаї. Я знову спустилася сходами, завдяки капцям, нечутно ступаючи вимощеною камінням підлогою, тихо перетнула залу й потрапила до бібліотеки, у якій виявилося зимно – вікна були навстіж відчинені, камін не запалений, хоча в ньому й лежали дрова.

      Я зачинила вікна й пошукала сірників. Жодної коробки знайти не вдалося. Що мені було робити? Дзвонити не хотілось. Але в бібліотеці, такій затишній і теплій минулого вечора, тепер, раннього ранку, було холодно, мов у льодовні. Сірники лежали в спальні нагорі, але я не хотіла туди йти, щоб не турбувати покоївок і не відривати їх від роботи. Я не хотіла ще раз побачити, як вони повертають до мене свої круглі обличчя. Тож вирішила, щойно Фріс і Роберт підуть з їдальні, узяти сірники з підсобного столика. Я навшпиньки вийшла із зали й прислухалась. Вони досі прибирали, я чула звуки голосів і совання таць. Урешті-решт усе затихло, певно, вони вийшли службовими дверима на кухню, я перетнула залу й знову ввійшла до їдальні. Як я й очікувала, на підсобному столику лежала коробка сірників. Я швидко пройшла кімнатою й узяла її. Та щойно я це зробила, до їдальні повернувся Фріс. Я спробувала крадькома запхати сірники до кишені, але помітила, як він здивовано поглянув на мою руку.

      – Вам щось потрібно, мадам? – поцікавився він.

      – О, Фрісе, – зніяковіло мовила я, – я ніде не змогла знайти сірників.

      Він одразу ж запропонував мені ще одну коробку разом із цигарками. Це також мене збентежило, адже я не курила.

      – Ні, річ у тому, що я змерзла в бібліотеці, мабуть, мені тут зимно після закордону, тож просто хотіла розпалити камін.

      – Зазвичай до другої половини дня камін у бібліотеці не розпалюють, мадам. Місіс де Вінтер завжди користувалася ранковою вітальнею. Там уже розпалено. Звісно, якщо ви бажаєте, щоб у бібліотеці також горів камін, я накажу розпалити і його теж.

      – О, ні. Я про це й не думала. Я піду до ранкової вітальні. Дякую, Фрісе.

      – Там ви знайдете папір, СКАЧАТЬ