Ребекка. Дафна дю Мор’є

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ потягнеться до переносного грамофона, поставить платівку та посмикуватиме своїми широкими плечима в такт музиці. Краще б вона була дратівливою й прискіпливою, краще б з її волосся стирчали шпильки й вона докоряла мені за те, що я забула про її «Таксол». Усе це чекало на мене в номері, а він, залишивши мене біля готелю, піде кудись сам, імовірно, до моря, вітер пеститиме його щоки, він спостерігатиме за сонцем і, можливо, порине в спогади, про які мені нічогісінько не відомо, які я не здатна з ним розділити, блукатиме давноминулими роками.

      Тепер прірва між нами зробилася ширшою, ніж будь-коли; повернувшись до мене спиною, він стояв удалині, з іншого боку провалля. Я відчувала себе юною, маленькою й надзвичайно самотньою, тож, незважаючи на гордість, узяла його хустинку й висякала носа, відкинувши геть будь-які думки про свій занехаяний вигляд. Це вже не мало жодного значення.

      – Біс із ним! – зненацька мовив він, неначе його все це розлютило, неначе все це йому набридло, і пригорнув мене до себе, обійнявши за плече, досі дивлячись прямо перед собою та тримаючи правицю на кермі. Пригадую, що він їхав навіть швидше, ніж зазвичай.

      – Гадаю, ви настільки молода, що могли б бути моєю донькою, і я не знаю, як з вами бути, – сказав він. На повороті дорога повужчала, і йому довелося вильнути вбік, щоб оминути пса. Я гадала, він мене відпустить, однак він притискав мене до себе й не прибрав руки, коли за рогом дорога знову вирівнялася.

      – Забудь усе, що я казав тобі вранці, – промовив він, – з цим усім покінчено. Більше про це не думай. Мої рідні називають мене Ма`ксимом, я хотів би, щоб ти також зверталася до мене на ім’я. Досить формальностей. – Він торкнувся поля мого капелюха і, знявши його, пожбурив через плече на заднє сидіння, а тоді нахилився й поцілував мене в маківку. – Пообіцяй, що ніколи не носитимеш чорного атласу, – попросив він. Я усміхнулася, він засміявся, і ранок знову зробився веселим, сповненим яскравого світла. Я припинила перейматися через місіс Ван Гоппер і день, що чекав на мене попереду. Усе мине швидко, а тоді настане вечір, і завтра буде новий день. Мене переповнювала впевненість, радість; у ту мить я навіть майже насмілилася вважати себе йому рівнею. Я уявила, як заходжу до спальні місіс Ван Гоппер, доволі запізно для гри в безик, і коли б та поцікавилася, що трапилося, я, безтурботно позіхнувши, відповіла б: «Я забула про час. Обідала з Максимом».

      У ті часи в мені було ще стільки дитячості, що право звертатися до людини на ім’я здавалося мені чимось на кшталт носіння пера в капелюсі, хоча до мене він з першого ж дня звертався саме так. Той ранок, попри всі неприємні миті, вивів мене на новий рівень дружби, я не настільки відстала від нього, як думала. До того ж він мене поцілував – цілком природна річ, заспокоює і втихомирює. Не така драматична, як пишуть у книжках. Не збиває з пантелику. Здавалося, поцілунок надав нашим стосункам легкості, зробив усе простішим. Урешті-решт через прірву між нами перекинули міст. Я могла СКАЧАТЬ