Дюна. Френк Герберт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ тебе словесна діарея, Пітере, – від голосу Барона віяло холодом.

      – Це тому, що я щасливий, мій Бароне. Тоді як вас… вас з’їдають ревнощі.

      – Пітере!

      – Ох-ох, Бароне! Як прикро, що ви не спромоглися розробити таку вишукану схему самостійно.

      – Одного дня я придушу тебе, Пітере.

      – Беззаперечно, Бароне. Добрі вчинки ніколи не забуваються, еге ж?

      – Пітере, ти перебрав із верите[14] чи із семутою?

      – Позбавлена страху правда дивує Барона, – обличчя Пітера перетворилося на карикатурно-похмуру маску. – Ах-ах! Розумієте, Бароне, я, як ментат, знатиму, коли ви відправите за мною ката. Ви стримуватимете себе, доки потребуватимете мене. Передчасні дії були б марнотратством, а від мене й досі є користь вашій милості. Я знаю, який урок дала вам чарівна Дюна – жодного марнотратства. Хіба ні, Бароне?

      Барон продовжував дивитися на Пітера.

      Фейд-Раута скорчився в кріслі. «Дурні суперечники! – подумав він. – Дядечко не вміє розмовляти зі своїм ментатом без суперечок. Мені що, немає чого робити, окрім як вислуховувати їхні чвари?»

      – Фейде, – промовив Барон. – Коли я запросив тебе сюди, то наказав слухати та вчитися. Ти зробив якісь висновки для себе?

      – Так, дядьку, – відповів юнак завбачливо улесливим голосом.

      – Часом я захоплююся Пітером, – сказав Барон. – Я завдаю болю, коли це необхідно, а от він… присягаюся, він отримує від цього найвищу насолоду. Щодо мене, то мені навіть шкода бідного Герцога Лето. Лікар Юе скоро зрадить його, і так настане кінець Дому Атрідів. Лето точно дізнається, чия рука керувала згідливим лікарем… усвідомлення цього стане найгіршою миттю його життя.

      – Чому б тоді вам не наказати лікарю всадити Герцогові кинджал під ребра? – поцікавився Пітер. – Це тихо та ефективно. Ви говорите про жаль, але…

      – Герцог має знати, що саме я звершую його долю, – сказав Барон. – Інші Великі Доми також мають запам’ятати урок. Це приголомшить їх, тож я матиму більше простору для маневру. Необхідність очевидна, але вона не повинна конче подобатися мені.

      – Простір для маневру? – Пітер глузливо всміхнувся. – До вас уже прикута увага Імператора. Ви діяли вельми нахабно. Одного дня Імператор направить легіон або два своїх сардаукарів сюди, на Ґ’єді Прайм[15], і так настане кінець барона Владіміра Харконнена.

      – Ти хотів би це побачити, Пітере, так? – спитав Барон. – Ти б насолоджувався, спостерігаючи за корпусом сардаукарів, що розоряв би мої міста та грабував би мій замок. Ти б справді насолоджувався цим.

      – Чи ж варто питати про це, Бароне? – прошепотів Пітер.

      – Ти мав би бути башаром Корпусу, – сказав Барон. – Надто сильно тебе цікавлять кров і біль. Можливо, я надто поквапився з обіцянкою трофеїв із Арракіса.

      Пітер ступив п’ять химерних, дріботливих кроків кімнатою і спинився просто перед Фейдом-Раутою. У повітрі зависла напруга, і юнак зі схвильованою похмурістю СКАЧАТЬ