Дюна. Френк Герберт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Мускі в напоях. Аумас у стравах. Швидкі, повільні та ті, що між ними. Ось і дещо нове для тебе: ґом джаббар. Він убиває лише тварин.

      Гонор подолав страх.

      – Ти смієш припускати, що син Герцога – тварина?

      – Скажімо так, я припускаю, що ти можеш виявитися людиною, – промовила вона. Не руш. Застерігаю тебе: не намагайся відсахнутися. Я стара, але моя рука може ввігнати в твою шию голку, перш ніж ти встигнеш ухилитися.

      – Хто ти? – прошепотів Пол. – Якими хитрощами ти змусила мою матір залишити мене наодинці з тобою? Ти служиш Харконненам?

      – Харконнени? Ніколи в житті! А тепер мовчи.

      Сухорлявий палець торкнувся до його шиї і він погамував у собі мимовільний порив відскочити.

      – Добре, – промовила вона. – Ти пройшов перше випробування. Зараз буде продовження: якщо ти висмикнеш руку зі скриньки, то помреш. Це єдине правило. Триматимеш руку всередині – житимеш. Висмикнеш її – помреш.

      Пол глибоко вдихнув, аби стишити тремтіння.

      – Варто мені гукнути, як слуги вмить опиняться тут, і тоді ти помреш.

      – Слуги не пройдуть повз твою матір, яка стоїть на чатах за дверима. Повір мені. Твоя матір пройшла випробування. Тепер твоя черга. Вважай це за честь. Нечасто ми дозволяємо хлопчикам проходити цей ритуал.

      Цікавість знизила рівень страху до прийнятного рівня. У голосі старої вчувалася правда, а не заперечення її. Якщо мати справді стоїть на чатах…, якщо це справді випробування… Та чим би воно не було, Пол знав, що зараз він попався, загрозу становила рука біля шиї – ґом джаббар. Він пригадав літанію проти страху з обряду Бене Ґессерит, якої матір навчила його.

      «Я не повинен боятися. Страх убиває розум. Страх – це маленька смерть, що веде до повного самозабуття. Я зазирну в очі своєму страхові. Я дозволю йому пройти повз мене та крізь мене. І коли він піде геть, то я обернуся до нього внутрішнім зором і простежу його шлях. Там, де страх пройде, нічого не зостанеться. Залишуся тільки я».

      Пол відчув, як повернувся спокій, і промовив:

      – Мерщій починай, стара.

      – Стара! – різко сказала вона. – А ти сміливець, ніде правди діти. Ну що ж, подивимося, цуцику. – Вона близько нахилилася, стишуючи голос майже до шепоту. – Біль пронизуватиме твою руку в скриньці. Біль. Але! Висмикнеш її – і я торкну твою шию ґом джаббаром; ця смерть швидка, ніби падіння сокири ката. Відсмикнеш руку – і ґом джаббар забере тебе. Зрозумів?

      – Що в тій скриньці?

      – Біль.

      Пол відчув, як у руці закололо сильніше, й міцно стиснув вуста. «І як же це може бути випробуванням?» – подумав він. Поколювання перетворилося на свербіння.

      А стара промовила:

      – Ти чув про те, що тварини відгризають собі лапу, щоб вирватися, коли потрапляють у пастку? То все звірине нутро. А людина лишилася б у пастці, витримала б біль та прикинулася б мертвою, щоб убити ловця і знищити загрозу своєму видові.

      Сверблячка переросла в легкий жар.

      – Навіщо СКАЧАТЬ