Асистент. Тесс Ґеррітсен

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Ріццолі.

      – Привіт, Міку. Дякую, що знайшов час.

      – Гарний райончик.

      – Ти ще будинок не бачив.

      Засвітилися ще одні фари – приїхав Корсак.

      – Уся банда тут, – сказала Ріццолі. – До роботи.

      Корсак і Мік не були знайомі. Коли Ріццолі представила їх одне одному в тьмяному світлі, яке падало з фургона, вона помітила, як Корсак витріщився на сережку і як вагався, перш ніж простягнути Мікові руку. Вона майже чула, які думки крутяться в голові у Корсака: «Качок із сережкою. Напевно, ґей».

      Мік почав діставати обладнання.

      – Я привіз новий «Міні Краймскоп 400»,[2] – сказав він, – із дуговою потужністю чотириста ватів. Він утричі яскравіший за стару лампу від «Дженерал Електрик». Ми ще ніколи не працювали з таким сильним джерелом світла. Тут лампа навіть потужніша за 500-ватну ксенонову. – Він глянув на Корсака. – Допоможете занести?

      І перш ніж Корсак здобувся на відповідь, Мік тицьнув йому в руки алюмінієвий футляр для фотоапарата і продовжив діставати обладнання з фургона. Корсак стояв там із футляром у руках, немовби не вірячи в те, що відбувається, а тоді роздратовано поплентався до будинку.

      Коли Ріццолі й Мік підійшли до вхідних дверей із упакованим «Краймскопом», кабелями й захисними окулярами, Корсак уже ввімкнув світло і навстіж розчинив двері. Натягнувши бахіли, вони увійшли.

      Як і Ріццолі раніше, Мік зупинився на порозі й захоплено подивився на високі круті сходи.

      – Там іще вітраж угорі, – сказала Ріццолі. – Бачив би ти його вдень.

      Із вітальні визирнув розлючений Корсак.

      – Ми тут працюємо чи інтер’єром милуємося?

      «Де ти відкопала цього козла?» – німим поглядом запитав Мік у Ріццолі. Та знизала плечима.

      – Сюди, – сказав Корсак, коли Ріццолі й Мік увійшли до кімнати.

      Хоча він одягнув іншу сорочку, по ній теж розпливалися плями поту. Він випнув щелепу і широко розставив ноги, ніби розлючений капітан Блай[3] на палубі свого корабля.

      – Зосереджуємося на цій ділянці підлоги.

      Кров цього разу так само викликала страх. Поки Мік налаштовував обладнання, під’єднуючи кабель, установлюючи камеру і штатив, Ріццолі піймала себе на тому, що дивиться в стіну.

      Хай би скільки відчищали цю пляму, тут назавжди залишиться привид убивства – мовчазне свідчення про нього, біохімічні сліди.

      Але зараз вони шукали не кров, а щось набагато менш помітне. Тому й потребували нового джерела світла, яке показало б дещо невидиме для неозброєного ока.

      Ріццолі знала, що світло – це просто електромагнітна енергія, що рухається хвилями. Світло, видиме для людського ока, має довжину хвилі 400–700 нанометрів. Коротші хвилі ультрафіолетового діапазону залишаються невидимі. Але коли ультрафіолетове світло потрапляє на природні й штучні матеріали, СКАЧАТЬ