Асистент. Тесс Ґеррітсен

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ рум’яна по щоках місіс Обер, – дуже гарно. Ти будеш прекрасна…

      – Отже, ви тут працюєте вже сім років? – запитав Корсак.

      – Я ж вам щойно сказав.

      – І так і не завдали собі клопоту отримати якісь… документи на підтвердження кваліфікації?

      – Чому ви знову про це запитуєте?

      – Річ у тім, що ви не отримали б ліцензію і знаєте про це, правда?

      Джої мовчки закляк на місці – він саме мав узяти помаду.

      – Старий містер Вітні знає про ваше кримінальне минуле? – запитав Корсак.

      Джої нарешті підвів голову.

      – Ви ж йому не казали?

      – Може, варто було. Зважаючи на те, що ви до смерті налякали ту бідну дівчину.

      – Мені було всього вісімнадцять. Я помилився…

      – Помилилися? Що, не в те вікно зазирнули? Не за тією дівчиною підглядали?

      – Ми разом до школи ходили! Ми були знайомі!

      – Отже, ви зазираєте у вікно лише до знайомих? А що ще ви робили такого, на чому вас не ловили?

      – Кажу вам, це була помилка!

      – Ви прокрадаєтеся до чужих будинків? Заходите до спалень? Може, цупите якусь дрібничку – гарненький бюстгальтер чи трусики?

      – Господи.

      Джої впустив помаду на підлогу і тепер дивився на неї. Вигляд він мав такий, наче його от-от знудить.

      – Знаєте, підглядачі не схильні зупиняться на цьому, – безжально вів далі Корсак. – Вони роблять інші погані речі.

      Джої підійшов до магнітофона і вимкнув музику. Запала тиша. Він стояв спиною до поліцейських і дивився у вікно на кладовище через дорогу.

      – Ви намагаєтеся зламати мені життя, – сказав він.

      – Ні, Джої. Ми просто намагаємося говорити відверто.

      – Містер Вітні не знає.

      – Він не повинен знати.

      – Бо що буде?

      – Де ви були в неділю ввечері?

      – Удома.

      – Самі?

      – Слухайте, я розумію, про що йдеться, – зітхнув Джої. – Знаю, до чого ви хилите. Але я вам уже сказав, що ледве був знайомий із місіс Їґер. Я просто подбав про її матір. І знаєте – добре подбав. Усі потім казали мені, що вона була як жива.

      – Ви не проти, якщо ми зазирнемо до вашої машини?

      – Навіщо?

      – Просто перевіримо її.

      – Я проти. Але ж ви все одно це зробите, хіба ні?

      – Лише з вашого дозволу. Знаєте, співпраця є двостороннім процесом, – додав Корсак, помовчавши.

      Джої не відводив погляду від вікна.

      – Сьогодні там похорон, – тихо сказав він. – Бачите, скільки «лімузинів»? Від самого дитинства я любив дивитися на похоронні процесії. Вони такі гарні. Такі поважні. Єдина річ, яку люди все ще чинять правильно. Єдине, що вони не зіпсували. На відміну від весіль, де почалися всякі дурні витівки – стрибки з парашутом і таке інше. Обмін клятвами у прямому ефірі телебачення. На похоронах ми все ще СКАЧАТЬ