Три товариші. Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ колір резеди. Дамі хотілося мати до цього світлий відкидний верх. Але тут пекар не поступився – треба ж було десь показати жалобу. Він наполіг на тому, щоб верх був із чорної шкіри. На цьому він ще й заробив, бо ж верх ми йому робили безкоштовно, а шкіра була дорожча за тканину.

      Вони пішли, але на подвір’ї затрималися.

      Як тільки брюнетка побачила «кадилак», вона відразу метнулась до нього.

      – Поглянь, золотко моє, оце-то машина! Диво! Так мені подобається!

      За мить дверцята були відчинені, і вона сиділа в машині, закочуючи від захоплення очі.

      – Оце сидіння! Диво! Як фотелі! Не те, що твій «форд».

      – Ходімо вже, – невдоволено бурчало «золотко».

      Ленц підштовхнув мене, щоб я встряв у розмову та спробував нав’язати машину пекареві. Я зміряв Готфріда презирливим поглядом, але промовчав. Він пхнув мене дужче. Я й собі дав йому стусана й повернувся до нього спиною.

      Нарешті пекар видобув з машини свою чорну перлину й пішов з нею, трохи згорбившись і явно роздратований. Ми дивилися їм услід.

      – Цей не забариться! – сказав я. – Машину відремонтував, має нову жінку – молодець, що й казати!

      – Ну, – заперечив Кестер, – ця жіночка ще його порадує!

      Тільки-но ці двоє зникли за рогом вулиці, як Готфрід напустився на мене:

      – Ти що, Роббі, зовсім з глузду з’їхав? Проґавив таку нагоду! Тут і школяр би зрозумів, що треба було наскочити на нього!

      – Унтер-офіцер Ленц! – відповів я. – Станьте струнко, коли розмовляєте зі старшим за званням! Чи, може, ви думаєте, що я бігаміст і двічі просватаю нашу машину?

      Цієї миті варто було подивитися на Готфріда! Очі в нього зробилися, як тарілки.

      – Не жартуй святими речами, – промурмотів він.

      Не звертаючи на нього ніякої уваги, я звернувся до Кестера:

      – Отто, розпрощайся з нашим дитям, з нашим «кадилаком»! Він уже нам не належить! Віднині він стане окрасою фірми, що торгує спіднім! Сподіваюсь, там на нього чекає непогане життя! Не таке геройське, як у нас, але забезпеченіше.

      Я дістав чек. Ленц мало не луснув.

      – Та невже!.. Невже… оплачено? – хрипко вичавив він з себе.

      – А як ви думали, зелений початківцю? – запитав я, розмахуючи чеком. – Ану, вгадайте скільки ми одержимо!

      – Чотири! – вигукнув Ленц, заплющивши очі.

      – Чотири п’ятсот! – сказав Кестер.

      – П’ять! – закричав Юп від бензоколонки.

      – П’ять з половиною! – гаркнув я.

      Ленц вихопив у мене з рук чек.

      – Не може бути! По ньому не заплатять!

      – Пане Ленц, – звернувся я до нього з гідністю, – чек такий самий надійний, як ненадійні ви. Мій друг Блюменталь може сплатити у двадцять разів більшу суму. Мій друг, зрозуміло? Друг, у якого я завтра ввечері їстиму фаршировану щуку. Хай це буде для вас прикладом! Заприязнитися, одержати завдаток та ще й запрошення на вечерю – от що СКАЧАТЬ