Три товариші. Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сиділа Фріці зі своїм приятелем, офіціантом Алоїсом. Вони про щось сперечалися. Готфрід сидів з Мімі й Валлі на канапі біля прилавка. Він приязно розмовляв з обома, навіть із бідолашною підстаркуватою Мімі.

      Дівчата скоро пішли. Їм треба було йти «на роботу» – саме був час. Мімі постогнувала й зітхала – у неї корчило ноги. Я підсів до Готфріда.

      – Ну, давай, рубай, – сказав я.

      – А навіщо, малий, – на моє здивування відповів він. – Ти робиш усе правильно.

      Мені полегшало на серці, що він так просто поставився до всього.

      – Міг би сам хоч слово зронити, – сказав я.

      Він махнув рукою:

      – Дурниці!

      Я замовив рому.

      – А знаєш, – сказав я трохи згодом, – я уявлення не маю, хто вона й що. Не знаю навіть, що в неї з Біндінгом. Він тобі що-небудь сказав тоді?

      Ленц глянув на мене:

      – Хіба це тебе непокоїть?

      – Ні.

      – Я так і думав. А це пальто тобі, до речі, личить…

      Я почервонів.

      – Чого ти соромишся? Ти на правильному шляху. Я б і сам не від того…

      Я трохи помовчав.

      – Чому це так, Готфріде? – нарешті спитав я.

      – А так, що все інше – це сміття, мотлох, Роббі. Бо в наш час немає нічого такого, що було б чогось варте. Згадай, що тобі вчора казав Фердинанд. Він має слушність, цей старий товстий мертвописець. А тепер ходи-но до ящика й зіграй кілька старих солдатських пісень.

      Я зіграв «Три лілеї» та «Аргонський ліс». У безлюдній кав’ярні вони лунали, наче пісні привидів. Мене обступили спогади – де й коли ми їх співали.

      VII

      Два дні по тому Кестер квапливо вискочив із нашої «контори».

      – Роббі, щойно дзвонив твій Блюменталь. Об одинадцятій маєш бути в нього з «кадилаком». Він хоче зробити пробний виїзд.

      Я кинув викрутку та французький ключ.

      – Отто, друзяко! От якби це діло вигоріло!

      – А що я вам казав, – почулося з оглядової ями, де Ленц порпався під «фордом». – Я казав, що він іще прийде. Слухати треба Готфріда!

      – Заткни пельку, тут діло серйозне! – гримнув я на нього. – Отто, на скільки мені можна відступитися від нашої ціни?

      – Щонайбільше – на дві тисячі. У крайньому разі – на дві тисячі двісті. Коли вже інакше нічого не вийде – на дві з половиною. Коли побачиш, що маєш діло з божевільним, – на дві шістсот. Але тоді скажеш йому, ми його довіку проклинатимемо.

      – Добре!

      Ми надраїли машину до неймовірного блиску. Я сів за кермо. Кестер сказав, поклавши мені руку на плече:

      – Роббі, пам’ятай, що ти, бувши солдатом, відстоював і не таке. До останньої краплі крові борони честь нашої майстерні. Умри, та не відведи руки з Блюменталевого гаманця.

      – Буде зроблено! – усміхнувся я.

      Ленц дістав із кишені якусь медаль і тицьнув мені її.

      – Потримайся за мій амулет, СКАЧАТЬ